Аліна Миколаївна Болото - Вдова узурпатора

нахилився, але зробити нічого не встиг: синя формена куртка швейцара раптом затріпотіла. А штанини? Холоші штанів роздулися. Не відкриваючи очей і продовжуючи голосно хропти, швейцар піднявся, обтрусив пил зі штанів і завченим жестом відкрив перед нами двері.

— Спасибі, — чемно сказав Клюс.

— Хр-р, — відповів швейцар.

Афарас просто таки остовпів: він і без того йшов дуже повільно, накульгував, а тут взагалі зупинився й взявся розглядати швейцара, як музейний експонат. Нічого цікавого: звичайний п’яниця, ніс синій, фізіономія червона й у прожилках, підборіддя із триденною щетиною, куртка вся тютюновими крихтами посипана. У нас би такого за дві секунди з роботи виставили. Підняв його, звичайно, Емі (він майстер на такі штучки), але розповідати про це Афарасу я не збиралася. Сумніваюся, що він зрозумів би мене правильно. Люди демонів не люблять, хоча який з Емі демон? Так, дрібна сошка, боягуз неймовірний, нелюдь. Ти, Ламасе, встиг його розбалувати своїм заступництвом. Що він у тебе робив? З дорученнями бігав у вигляді чорного кота. Це що, заняття для порядного нелюдя?! Якщо на те пішло, я більшого можу… могла б від тебе навчитися, ніж він від природи вміє!

— Проходь! — Дім Фут легенько підштовхнув Афараса. Вони ледве не застрягли у дверях, але переступили поріг одночасно.

Ресторанчик був майже порожній. Одна молода пара самозабутньо танцювала під гул музичного автомата, товста дама в синьому картатому костюмі діловито жувала ростбіф, та здоровенний червоновидий хлопець уважно вивчав меню. Ми пройшли через зал і сіли подалі від вікна під прикриттям двох манекенів. Манекени зображали підпилих провінціалів, вбраних у костюми минулого століття, й тримали в руках табличку: «Замовляйте шанні — це модно завжди». Мені відразу захотілося шанні.

— Нам повний обід, будь ласка, — сказав Дім Фут рудоволосому офіціантові. — І принесіть ще перо, папір і хороше чорнило.

— І шанні! — зажадала я.

Офіціант подивився на мене якось дивно, однак у своєму блокнотику черкнув. Мені раптом стало так радісно, немов ми вирушили на розважальну прогулянку. Подумати тільки: п’ять років просидіти в Анеморі, не виїжджаючи навіть на літній відпочинок! Це ненормально. А колись ми були кочовим сімейством, батько заводив свій черговий драндулет, саджав мене й маму, і гнав, куди очі дивляться… А потім реготав, читаючи у світській хроніці про родину Д., яка відвідала курорт N. Курортами він нехтував.

Подали закуски, і не встигли з’явитися на столі тарілки, як з-за пазухи Клюса висунулася чорна котяча лапа, хапнула бутерброд з яйцем і зникла. Ніхто нічого зробити не встиг. Очі Афараса стали кругліші від королівської печатки, він хотів було піднятися, але Дім вчасно притримав його за плече.

— Це кішка. Хлопчисько тягає за собою кішку.

— Кота! — обурено поправив Клюс.

Афарас чомусь сполотнів, відтягнувши пальцем горловину светра, нервово потер шию, зробив кілька глибоких вдихів і видихів і тільки після цього заговорив:

— Здається, я здорово вдарився. Мені ввижається, що з цим котом я вже розмовляв.

Клюс підскочив, бо я наступила йому під столом на ногу. Дім Фут зі стурбованим виглядом доторкнувся до чола Афараса:

— Гарячки начебто немає. Раджу після обіду все-таки відвідати місцевих лікарів.

Гарячка почалася в мене. Горіло не тільки чоло, але й щоки, вуха, ніс, здається, теж. Через якогось поганця морочимо голову ні в чому не винній людині! Невже Емі не може сидіти тихо?! Треба скоріше відпускати бідолаху-водія, поки він остаточно не засумнівався у власному розумі. Я з полегшенням схопила принесену чорнильницю, вмочила перо… Слова не приходили в голову, я забула офіційний титул Люсто. Як же його назвати? Вельмишановний обранець, опікун… Чого? Що він там опікує?

— Діме! — я рішуче відсунула від себе письмове приладдя. — Випиши спочатку чек, а потім…

Не звертаючи уваги на чорнильницю, Дім Фут взяв серветку, наколов на зубці вилки й почав не поспішаючи їх протирати.

— По-моєму, червонопикий за сусіднім столиком був за кермом «газелі», — ні на секунду не перериваючи своє заняття, повідомив Дім Фут.

Мій жар відразу змінився ознобом, а Клюс відсунув салат і почав безсоромно розглядати сусідній столик.

— Невже Дано так мало платить своїм убивцям? Він одягнений гірше за двірника.

— Будь ласка, шанні!

Офіціант акуратно поставив переді мною тарілку, на якій красувалася оголена жіноча фігура з пучком кропу замість волосся. Не знаю, з чого вона була зроблена, але вигляд мала досить колоритний. Рот у мене розкрився сам собою.

— Баба! — життєрадісно вигукнув Емі, ледве не випадаючи з куртки Клюса.

Чорні лапи вчепилися в кріп… Пролунав гучний жіночий вереск, фігурка сіпнулася й сіла на тарілці. Дім миттєво вихопив автомат, але червонопикий хлопець настільки ж стрімко відкинув у нашу сторону стіл і метнувся в розкриті двері кухні. Товста дама заверещала не гірше поросяти, парочка завмерла, офіціант упустив рознос. Музика продовжувала гриміти. Терпіти не можу фокстротів!

— Це шанні, добродії, — тремтячим голосом вимовив офіціант. — Сюрприз. Багатьом клієнтам подобається.

— Подобається, — чорний кіт відкусив руку фігурці й почав із хрускотом жувати.

Клюс радісно заплескав у долоні. Йому було весело! Я встала на ноги, схопила братика за комір і потягла до дверей. Офіціант тихо відступив убік. Навряд чи він що-небудь думав, але Дімові дорогу перепинив:

— Сплатіть, будь ласка…

Дім жбурнув йому кредитку, потягнувся було за сумкою, яка стояла під столом, але потім раптом передумав і замість цього стягнув зі стільця Афараса.