Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

Повертається до хати, треновано знімає торбинку з гвіздка в одвірку.

Жваво, без поспіху крокує городом. Звично закидає торбинку за плечі. Стежиною прямує до лісу…

На центральній вулиці села — автобуси рушили. З іще відкритих дверей — Оксана озирається…

З вікон — висовуються обличчя дітей…

І діти, й дорослі дивляться назад: притиснулись до вікон, розплющили носи об скло… Ніби рибки в акваріумі.

На фоні їхніх напівпримарних облич — у вікнах автобуса віддзеркалюється, вже як щось нереальне, їхнє — і не їхнє вже — село…

Ніжно біло-рожево цвітуть вишні в селі Лебедичі.

Під лобовим склом автобуса-ЛАЗа лежить прозорий поліетиленовий кульок. У ньому — паска і яйця-крашанки.

Назустріч асфальтовою трасою — військова колона: палаючі серед ясного дня фари БРДМів — броньованих бойових розвідувальних дозорних машин, — радянських джипів-УАЗиків, армійських вантажівок з брезентовими прямокутниками халабуд для людей нагорі, з польовими кухнями на причепі… У квадратику-віконці першої бронемашини — промелькує обличчя солдата-водія..

…У передовому БРДМі колони, під лобовим віконцем — сухий пайок: пара хлібин, велика бляшанка тушонки, вся обмазана нерівним товстим шаром світло-коричневого мастила й абияк обгорнута папірчиною — грубою й сірою, поряд ще кілька менших бляшанок — «Камса в томатному соусі».

Назустріч рухається колона автобусів-ЛАЗів: сяючі фари, один за одним, — без кінця, один за одним, всі вщерть наповнені — чоловіки, жінки, діти…

…Автобус і передовий БРДМ зустрічаються — і колони, як поїзди, з шумом мчать одна повз одну: перша — подалі від наслідків вибуху, друга — якнайближче до них, в епіцентр…

За мигтячими колонами — на узбіччі стоять молода жінка в домашньому халатику і чоловік в спортивних штанях і домашніх, на босу ногу, капцях. Жінка тримає за руку дитину, чоловік — емальований дитячий горщик… І все. Більше в них нічого немає.

Чоловік раз за разом піднімає руку, голосує — просить підвезти. Тіні автобусів, що проносяться не зупиняючись, — миготять по жінці, чоловікові, їхній дитині…

Місто Прип’ять було евакуйоване однією колоною. Вона розтяглась трасою на тридцять кілометрів. У ній було 1100 (тисяча сто) автобусів.

Пил. Цвітуть садки коло траси.

Величезне тьмяне й низьке приміщення. Волога пара висить туманом. На стінах, аж до стелі — білі блискучі кахлі. Підлога з червоного кахлю, з незчисленними нерівними латками жовтої кахлі, сірими цементними «пломбами», мілкими непоремонтованими вибоїнами.

Це лазня. Тут миються евакуйовані жінки, чоловіка, діти… ВСІ РАЗОМ!!!

Нікому ні до чого діла нема: всі миляться, миються, труть себе, дітей — відмитись! негайно, щоякнайшвидше відмитись![4]

…У передбаннику на підлогу падає обстрижене волосся русяве, чорне, сиве… Дитяче кучеряве… Купа волосся різних кольорів на підлозі.

Чоловік запекло тре милом свою обстрижену наголо голову. Йде під душ… Потім до виходу, до «дзвенілки»… Вона дзвенить. Повертається, милиться знову.

Оксана, вся загорнувшись у свою розпущену каштанову косу, теж підходить до «дзвенілки». Противний електричний зумер…

Грубим коричневим бруском мила Оксана тре шовковисте каштанове волосся… Підходить знову до «дзвенілки» — металевого контуру дверей, — уся загорнувшись у косу. Два дозиметристи-медики у білих халатах стоять з «чистої» сторони. Спалахує червона лампа, пронизливий звук зумера…

ЛІТНІЙ ДОЗИМЕТРИСТ: Зістригай косу, дочка. Говорив же тобі зразу…

Оксана вперто тре довге волосся бруском мила…

Червоне блимання, дзвоник зумера…

Низенька широка лава-стіл з сірої мармурової крихти. Оксана розкладає на ній волосся — пасмо за пасмом, — тре темним милом… Сама — вся прикрита водоспадом свого звільненого довгого волосся. Схожа на мавку…

Знову — червоне блимання і пронизливий зумер…

На купу волосся — на чорні, сиві, руді, на ніжні дитячі, короткі чоловічі та довші жіночі — падають, як в’янучі стебла водяної лілеї, довгі каштанові пасма — і прикривають собою всю цю купу…

Оксана — червона від сорому й приниження, з дівчачим обличчям і ідіотськи обскубаною зачіскою, — тре голову бруском темного мила.

Червоне блимання, огидний пронизливий зумер…

Машинка, стрекочучи, стриже короткі гривки волосся…

Темним бруском мила Оксана тре білу безволосу голову.