Тетяна Тиховська - Паперова лялька

і вузьку західноєвропейську. ">[8]. В черговий раз почали прощатися. Даня вештався по станції і з тугою вдивлявся вдалечінь – відчувалося, що йому аж п’яти пече теж кудись поїхати.

Стась з родиною мав їхати в синьому вагоні, тобто першим класом. Через занадто дорогі квітки такі вагони часто-густо їхали напівпусті, але Стась досить непогано заробляв на залізниці.

Агата, в останній раз поцілувавши маму і сестричок, з острахом увійшла в вагон. Зсередини він виявився навіть затишним: два м’якенькі дивани, оксамитові фіранки з китицями, килимок. На столику – білосніжна серветка.

Потяг рушив – спочатку ледь помітно, потім все швидше й швидше, залишаючи позаду перон, рідних, знайоме містечко і неабиякий шматок Агатиного життя.

2

Після включення Польщі до складу Російської імперії[9] в свідомості росіян з’явилося двоїсте сприйняття Варшави – і як недосяжної закордонної столиці, і як закуткового російського міста. Хто бував в Варшаві раніше, пам’ятали місто нарядне, веселе, закордонне; місто розваг. Вважалося, що Варшава – східний Париж.

Йшов 1907 рік. Майже забулися наполеонівські війни і взяття Суворовим Варшави. Але мандрівники, що бували тут раніше, вперто запевняли, що Варшава вже «не та». І справа не тільки в тому, що вона стала більш брудна і менш весела, ніж раніше, а ще й у тому, що росіяни нерозсудливо впроваджували свій православний класицизм в це суто західне місто.

Потяг прибув на Петербурзький вокзал. Хоча за панування Росії польська мова всіляко утискувалася, звідусіль чулося характерне: «Пшипрашем», «На перон пшиходже почьонк», «Паньстфо хцон зведжич ринек?».

Тут таки шукали сідоків хурмани[10]– гладко поголені і охайно вдягнені.

Місто було забудовано майже виключно кам’яними будинками. Головні дороги вимощено бруківкою або залито асфальтом. Вночі вулиці освітлювалися газовими ліхтарями. На кожнім кроці траплялися кав’ярні-цукерні, в яких будь-хто міг випити каву із збитими вершками.

Поляки – несамовиті католики. Мабуть, через те в Варшаві було збудовано сила-силенна костьолів – один кращий за іншій.

Коли закінчилися клопоти з облаштуванням, Стась з Агатою полюбили просто гуляти околицями. Для Агати, що ніколи не бувала за кордоном, Варшава безперечно видавалася іноземним містом. Гіркоту від розлучення з рідними геть затьмарили нові враження: галасливі вулиці, багатолюдні площі, дзвінки трамваїв і гудки конок[11], численні охайні крамниці з ввічливими продавцями…

Варшава Віслою поділялася на дві нерівні частини. На лівому було так зване Старе Місто – колись це й була вся Варшава. Але, потроху розростаючись, вона поглинула й шматочок правого берега, де здавен було село Прага. Назва Прага пішло від «пражити», тобто випалювати ліс. В Празі був розташований великий ринок. Після приєднання села до Варшави, Прага так і залишилась торгівельним осередком, де здебільше торгували євреї. На той час вони складали чи не третину населення Варшави.

Агата жадібно додивлялась до усього, чого не мала вдома. Одразу звернула увагу, що варшав’янки вбрані значно краще, аніж її подруги з Ратного. Побачити на вулиці жінку без головного убору було неможливо. Для прикраси широко використовувалося пташине пір’я. Найвище цінувалося пір’я страуса, чаплі і райського птаха. Головною вимогою до капелюшка тієї пори було те, щоб він ледве торкалася зачіски, і було абсолютно непомітно, як він тримається. Якщо і були стрічки, то з газу або атласу. Сукні підкреслювали жіночність: талія затягувалася до нелюдських розмірів, зате бюст і стегна всілякими хитрощами збільшувалися. Дівчатка-підлітки носили сукні з широкою спідницею трохи нижче за коліна, а згори накидали редингот[12], пошитий з тканини за сезоном. Редингот застібався до талії, а нижче розходився, залишаючи відкритою велику частину спідниці.

Проте найбільше Агату вразило взуття варшав’янок. У себе вдома велику частину року усі від малого до старого носили чоботи або калоші. Навіть влітку в суху погоду могла випасти така щедра роса, що без чобіт по густій траві не пройти.

А в міжсезоння, якщо хто-небудь на вулиці втрачав з ноги калошу, не лінувався зупинися і витягнути її з багна – калоші вважалися найнеобхіднішим додатком до взуття. У Варшаві ж жінки ходили у витончених черевичках, на підборах, з ґудзиками, колір – на будь-який смак. І взагалі Варшава славилася як місто черевичної моди.

Невдовзі у Стася почалося навчання.

З того часу часто-густо Стась, причинивши двері до спальні, схилявся над зошитом або кресленням, а Агата перед тим, як заснути, тихенько дякувала Богові, що дав їй такого чоловіка – турботливого, розумного, вродливого. І ще вона просила послати їй сина – аби догодити чоловікові. Народилася дочка – Віра. Згодом ще одна – Надія. Хлопчаки вперто не народжувалися.

Існує повір’я, що перед великими війнами хлопців народжується значно більше, ніж дівчаток. Так природа, побоюючись загибелі більшості з чоловіків, піклується про продовження роду. Мабуть, природа трішечки втратила пильність і не додивилась, що в 1914 році почнеться війна, яка втягне в свій вир аж тридцять вісім держав! В 1913 році