Тетяна Тиховська - Паперова лялька

Якось від мами надійшов лист, де питалося, чи можна дівчаткам погостювати у Варшаві. За хатнім клопотом, дітьми, пологами Агата і не завважила, що шість років не бачила рідних. Тільки коли стріла сестричок, зрозуміла, як же вона за ними скучила! Катя вже була майже наречена – їй виповнилося шістнадцять, Пані – чотирнадцять, а Тіні – усі двадцять чотири, і вона відверто пересиділа в дівках. Мама, не без того, сподівалася, що в великому місті може й трапиться якийсь молодик для не дуже привабливої Тіни.

Випереджаючи один одного, почали розповідати новини. У Агати всі новини рачкували по підлозі або смоктали груди. А дівчатка розповіли, яку чергову капость утнув Даня. Він намовив Фоню поїхати до моря. Наготували грудки цукру, сухарів, салату й поїхали першим-ліпшим потягом, що їхав на південь.

Це виявився дачний потяг місцевого сполучення, тому й квитки перевіряли не дуже ретельно. Але кінець кінцем їх таки виявив контролер і зняв з потягу. Ото мама накрутила Дані вуха! Фоня і без покарання так налякався, що божився більше ніколи не зважати на підбурювання брата.

Дівчатка, звісно ж, хотіли подивитися велике місто.

– Агато! Вдягаймо дітей і пішли гуляти!

Агата згадала, як сама попервах до знемоги ходила Варшавою і не могла надивуватися. Але згодом звикла, і рідко ходила далі найближчого парку.

– Візьміть Діночку – вона вже доросла.

Діні виповнилося сім. Вона вже забула, коли була маленькою, бо вже вкотре ставала головною нянькою. В розмові вона постійно плутала російські і польські слова та ледве помітно гаркавила. Діна з радістю побігла вдягатися в святкове кремове платтячко і зачісувати довге густе волосся.

– Обов’язково сходіть погляньте на Олександро-Невський собор, що на Саксонській площі. Він щойно відкрився. Там така краса!

В Варшаві із культових споруд православної конфесії вирізнялася тільки церква Святої Марії Магдалени[13].

Всі нечисленні православні храми, що існували на той час, не мали змоги умістити і десятої частини православних віруючих міста, які все прибували і прибували.

Тому було вирішено збудувати ще один величезний храм – Олександро-Невський кафедральний собор.

Основні роботи по будівництву храму закінчили в 1900, десь за п’ять років, а оздоблення зайняло цілих дванадцять! На обробку храму у величезних кількостях йшли дорогоцінні і напівкоштовні метали, уральські самоцвіти, різні види мармуру і граніту. У 1912 році собор був урочисто освячений. Було на що подивитися! Собор став символом царської влади в Варшаві.

Але ніхто тоді і припустити не міг, яким коротким буде його вік! Через два роки почнеться «останній спір імператорів», сам храм зруйнують до останнього камінчика, а на його місці буде велика площа.

Добігали до кінця відвідини сестричок. У них назбиралася сила-силенна покупок: капелюшки, платтячка, взуття, усілякий дріб’язок на дарунки. Дівчатка вже мріяли, як вони пройдуть вулицями рідного містечка у новому, майже паризькому, вбранні. Проводи, обійми, обіцянки обов’язково приїхати наступного літа. І легкий смуток, який завжди виникає за розлуки з близькими.

Не знати майбутнього – то лихо чи дарунок долі? Агаті ані уві сні, ані в маяченні, ані наяву не спало б на думку, за яких умов наступного разу вона стріне сестер!

Минув десь рік або трохи більше. Люба вже з чотирьох кінцівок почала спинатися на дві. Вже можна було без візочка ходити гуляти з усіма дітьми.

Якось Станіслав після роботи звернувся до Агати:

– В тебе ж є якісь родичі під Олександрівськом?

Агата не одразу второпала, про що йдеться. Так, дійсно, десь там, на півдні були батькові далекі родичі. Але де саме… Вона їх ніколи не бачила, а батьки листувалися лише інколи.

– А навіщо це тобі?

– Так, згадалося.

Станіслав не подовжив розмову, аби не хвилювати без нагальної потреби дружину. А його самого насторожив той факт, що в останній час суттєво змінився вид вантажів, що проходили повз його станцію.

Раніше все було зрозуміло: оце пасажири, оце вугілля, оце ліс… Тепер переважали військові вантажі. А в останній час часто-густо йшли закриті вантажні вагони, на супровідних документах яких містом призначення був Олександрівськ. Це росіяни почали вивозити вглиб імперії промислові підприємства.

На межі XIX та XX сторіч світ виявився майже повністю поділеним між найбільшими державами. Німеччина, Японія, США і Росія вичавлювали зі світового ринку старі капіталістичні країни – Великобританію і Францію; Німеччина і Великобританія намагалися вибороти свої інтереси в Африці, Східній Азії та на Близькому Сході; Росія і Австро-Угорщина зіткнулися на Балканах… І ніхто не збирався поступатися.

На мирному небосхилі чим далі, тим більше скупчувалися грозові хмари. Війна була неминуча.

Головним призвідником війни слід вважати Німеччину, тому що саме вона, побоюючись нових озброєнь незбагненної Росії, спровокувала Австро-Угорщину на війну з Сербією, а сама незабаром оголосила війну Росії.