Джон Гришем - Інформатор

розголошенню, принаймні не зараз. Можливо, через якийсь час, коли стане зрозуміло, що тут йдеться про значні гроші, нам вдасться переконати суддю підтримати подальший розгляд справи. Для початку скажу, що мій клієнт надто наляканий, щоб офіційно звернутися до суду.

— Ми не можемо починати розслідування без підписаної офіційної скарги, — сказала Лейсі. — Ви ж знаєте статут.

— Звісно. Я підпишу скаргу.

— Під присягою? — запитав Г’юго.

— Так, як цього вимагає закон. Я вірю, що мій клієнт каже правду, а тому підпишу це своїм іменем.

— І вам не страшно?

— Я довго жив у страху. З часом до цього звикаєш, адже могло бути й гірше. — Мікс потягнувся до іншої папки, дістав із неї якісь папери й поклав їх на стіл.

— Шість місяців тому я поїхав до суду в Міртл Віч і змінив ім’я. Тепер я Грег Маєрс. Саме так я й підпишу скаргу.

Лейсі прочитала судове рішення Південної Кароліни і вперше подумала, чи не дурістю з її та Г’юго боку було приїхати аж у Сейнт-Огастін, щоб зустрітися з цим чоловіком. Державний службовець, занадто заляканий, щоб відкрито свідчити. Колишній адвокат, який їде в інший штат, щоб змінити своє ім’я. До того ж він сидів у в’язниці й не має офіційної адреси.

Г’юго прочитав судове рішення і вперше пошкодував, що не має при собі зброї. Він запитав:

— Ви зараз переховуєтесь?

— Скажімо так, я просто дуже обережний, містере Хетч. Я вважаю себе досвідченим капітаном, який знає воду, море, течії, однак уже побував на мілині. Мені відомі віддалені пляжі та місця, де можна сховатися, краще, ніж будь-кому, хто захоче мене знайти, якщо до цього дійде.

— Складається враження, що ви вже почали переховуватися, — сказала Лейсі.

Маєрс лише кивнув на знак згоди. Усі троє відпили по ковтку. Нарешті налетів бриз, принісши полегшення, адже день був дуже спекотний. Лейсі прогортала файли і запитала:

— Ваші неприємності з законом якимось чином пов’язані зі справою, за яку ви хочете взятись?

Чоловік завмер і задумався.

— Ні.

— Повернімося до цього загадкового клієнта. У вас налагоджено прямий контакт із ним?

— Ні. Він відмовився користуватися електронною поштою чи якимись іншими повідомленнями, а також факсом чи телефоном, бо такий зв’язок можна відстежити. Він спілкується із посередником, а той приходить на особисту зустріч або дзвонить мені на один із одноразових телефонів. Знаю, що це незручно й забирає багато часу, але так безпечніше. Жодних слідів, жодних записів — нічого не залишається.

— А якщо він знадобиться вам просто зараз, як ви його знайдете?

— Такого поки що не траплялось. Зазвичай я телефоную посереднику й чекаю годину або дві.

— Де живе цей клієнт?

— Не можу сказати точно. Десь у Флориді.

Лейсі глибоко вдихнула й обмінялася поглядами із Г’юго.

— Ну, добре, і яка у нього проблема? — запитала вона.

Маєрс дивився кудись удалечінь на воду за човнами. Розвідний міст саме відкривався, і це видовище, здавалося, його зачарувало.

— Книжка має багато розділів, деякі з них іще пишуться. Я призначив цю зустріч для того, щоб зацікавити вас. Але водночас і налякати, щоб ви могли відмовитись, якщо це справді те, чого ви хочете. І зараз мене цікавить лише одне: чи бажаєте ви взяти участь у цьому розслідуванні?

— Ви впевнені, що дії судді були неправомірними? — поцікавилась Лейсі.

— «Неправомірні» — це надто м’яко. Мені відомо, що ця справа пов’язана з корупцією такого рівня, якого ще не знала наша країна. Бачте, міс Стольц і містере Хетч, шістнадцять місяців, які я провів у в’язниці, не минули даремно. Мене призначили відповідальним за юридичну бібліотеку, а тому я постійно читав. Я переглянув відомості про кожен процес проти суддів, звинувачених у корупції, в усіх п’ятдесяти штатах. У мене на руках були дослідження, матеріали, записи — усе. Я досить обізнаний, кажу це на той випадок, якщо вам потрібна буде знаюча людина. Історія, яку я можу вам розповісти, стосується більшої кількості брудних грошей, ніж в усіх інших справах, разом узятих. Звісно, не обійшлося й без хабарів, вимагання, залякування, сфальсифікованих судів, щонайменше двох вбивств і одного несправедливого вироку. Всього за годину їзди звідси у в’язниці чекає на смертний вирок людина, яку підставили. Той, хто вчинив злочин, мабуть, зараз відпочиває на якійсь яхті, до того ж значно кращій, ніж моя.

Маєрс зробив паузу, щоб випити ще трохи із пляшки. На його обличчі з’явився самовдоволений вираз — вся увага зараз була прикута до нього.

— Отож, чи бажаєте ви брати участь у цьому? Це може бути небезпечно.

— Чому ви звернулися до нас, а не до ФБР? — запитав Г’юго.

— Колись мені доводилося мати справу з ФБР, містере Хетч. Повірте, добром це не скінчилось. Я не довіряю ані їм, ані будь-кому іншому, хто має значок; не в цьому штаті.

— Нагадую, містере Меєрс, що ми не маємо зброї. Ми не розслідуємо злочини. Мені здається, що це справа для кількох силових структур, — сказала Лейсі.

— Але ви можете викликати до