Леся Українка - Камінний господар

же ти препишно вбрана!

(Тихше).

А тiльки в бiлому ти заблiда.

А н н а

О, се нiчого, се тепера мода.

(Ще тихше).

Як хочеш, я бiлил тобi позичу, бо в тебе навiть i чоло червоне.

П а н н о ч к а

Не треба, дякую.

(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).

М о л о д а п а н i

(нишком до другої, показуючи очима на Анну)

Який убiр!

Д р у г а м о л о д а п а н i

(iронiчно)

Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..

С т а р и й г i с т ь

(до дона Пабло)

А що, дон Пабло? вже тепер нарештi покличе вас король до свого двору, - такого зятя тесть…

Д о н П а б л о

Його величнiсть не по зятях, а по заслузi цiнить.

С т а р и й г i с т ь

На жаль, оцiнки часом довго ждати.

Д о н П а б л о

Чи довго, ви сами зазнали лiпше.

(Повертається до iншого).

Ви, графе? Як я радий! Честь яка!

Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом. Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому рундуцi.

Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.

Д о н Ж у а н

(замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)

У моїй країнi рiднiй

єсть одна гора з кришталю, на горi тiй, на шпилечку, сяє замок з дiамантiв.

Лихо моє, Анно!

I росте посеред замку квiтка, в пуп'янку закрита, на пелюсточках у неї не роса, а твердi перли.

Лихо моє, Анно!

I на гору кришталеву нi стежок нема, нi сходiв, в дiамантовому замку анi брами, анi вiкон.

Лихо моє, Анно!

Та комусь не треба стежки, анi сходiв, анi брами, з неба вiн злетить до квiтки, бо кохання має крила.

Щастя моє, Анно!

Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв i прислухається, пiд кiнець ховається.

К о м а н д о р

(виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)

Якi се тута спiви, донно Анно?

А н н а

Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.

К о м а н д о р

Я не про те питаю.

А н н а

А про що ж?

(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади i спускається до дон Жуана).

А н н а

(до дон Жуана, подаючи лимонаду)

Бажаєте прохолодитись, може?

Д о н Ж у а н

Спасибi, не вживаю холодощiв.

Анна кидає шклянку в кущi.

К о м а н д о р

(надходить слiдом за Анною)

Вам до сподоби пiсня, донно Анно?

А н н а

А вам?

К о м а н д о р

Менi зовсiм не до сподоби.

Д о н Ж у а н

Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.

Я думав, що зарученим то саме i слiд почути пiсню про кохання.

К о м а н д о р

В тiй вашiй пiснi приспiв недоречний.

Д о н Ж у а н

На жаль, його не мiг я проминути, - так вимагає маврiтанський стиль.

А н н а

Ви до костюма добирали пiсню?

З брами увiходить гурт молодiжi, паничiв; побачивши Анну, молодiж оточує її.

Г о л о с и з г у р т у

О донно Анно! донно Анно, просим, з'явiть нам ласку! Се ж остатнiй вечiр дiвочої незв'язаної волi!

А н н а

Мої панове, в чiм бажання ваше?

О д и н л и ц а р

Ми просимо, щоб ви сами вказали,

Хто має вам служить в которiм танцi.

А н н а

Щоб я сама просила?..

Д р у г и й л и ц а р

Не просити, наказувати маєте! Ми будем рабами вашими в сей вечiр!

А н н а

Добре, що хоч не довше, бо вже я не знаю, що б вам на те сказали вашi дами.

Чи, може, вас вiд їх рятують маски?

Т р е т i й л и ц а р

(скидаючи маску)

Всi зорi блiднуть перед сонцем!

А н н а

Дiйсно, сей комплiмент не потребує маски, бо вiн доволi вже поважний вiком.

Лицар знов надiває маску i вiдступає в гурт.

А н н а

(до молодiжi)

Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.

Всi стають в ряд, i дон Жуан мiж ними.

К о м а н д о р

(тихо до Анни)

Чи се такий в Севiльї звичай?

А н н а

Так.

К о м а н д о р

Чи й я повинен стати?

А н н а

Нi.

Командор вiдходить.

Панове, ви вже готовi?

(До дон Жуана).

Як же ви, поклонче змiнливої планети, стали в ряд?

Хiба вам звичай дозволяє танцi?

Д о н Ж у а н

Для надзвичайної зламаю звичай.

А н н а

За се я вам даю танець найперший.

Дон Жуан вклоняється по-схiдному: прикладає правицю до серця, до уст i до чола, потiм закладає руки навхрест на грудях i схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на мiзинцi.

Д о н Ж у а н

Один?

А н н а

Один. Вам другого не буде.

(До молодiжi).

Я вас, панове, позначу рукою, хай всяк свою чергу запам'ятає.

(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзi, один панич зостається непозначеним).

П а н и ч

А я ж? А я? Менi ж яка черга?

О д и н з г у р т у

Остатня, очевидно.

Смiх. Панич стоїть збентежений.

А н н а

(до панича)

Мiй сеньйоре, я мусульманину дала найпершу, бо вiн остатнiм буде в царствi божiм, ви ж, я в тiм певна, добрий католик, i вам не страшно буть остатнiм тута.

П а н и ч

Се в перший раз, що я б хотiв буть мавром!

Д о н Ж у а н

Е, не в чергу попав ваш комплiмент, - либонь, судився вам душi рятунок!

А н н а

(плеще в долонi)