Євген Петрович Петров - Дванадцять стільців

Нашому брандмейстерові слава,

Нашому дорогому товаришу Насосову сла-ава!..

— На весіллі у Кольки, брандмейстерового сина гуляли, — байдуже сказав Безенчук і почухав під кожухом груди. — Так невже без глазету і без усього робити?

Саме в цей час Іполит Матвійович вже вирішив усе. «Поїду, — вирішив він, — найду. А там побачимо». І в діамантових мріях навіть небіжчиця теща видалась йому миліша, ніж була. Він повернувся до Безенчука:

— Чорт з тобою! Робиі Глазетовий! З китицями!

Розділ III

«Зерцало грішного»

Висповідавши Клавдію Іванівну перед смертю, священик церкви Фрола і Лавра, панотець Федір Востриков, вийшов з дому Вороб'янінова в повному ажіотажі і всю дорогу до своєї квартири пройшов, неуважно дивлячись увсебіч і ніяково усміхаючись. Під кінець дороги неуважність його дійшла такої міри, що він ледве не потрапив під повітвиконкомівський автомобіль Держ. № 1. Вибравшись з фіолетового туману, що напустила пекельна машина, панотець Востриков утратив будь-яку рівновагу і, дарма що поважний мав сан та середні літа, решту шляху промчав фривольним напівгалопом.

Матушка Катерина Олександрівна готувала стіл до вечері. Панотець Федір у вільні від всеношної дні любив вечеряти рано. Але тепер, знявши капелюх і теплу, на ватині, рясу, батюшка швидко проскочив до спальні, на превелике здивування матушки, зачинився там і глухим голосом почав наспівувати «Достойно єсть».

Матушка сіла на стілець і боязко зашепотіла:

«Нове щось затіяв…»

Поривчаста душа панотця Федора не знала спокою. Не знала вона його ніколи. Ні тоді, коли він був вихованцем духовної школи, Федею, ні тоді, як був усатим семінаристом, Федором Івановичем. Перейшовши з семінарії до університету і провчившись на юридичному факультеті три роки, Востриков 1915 року побоявся можливої демобілізації і знову пішов по духовній. Спочатку настановлений був на диякона, а потім висвячений у сан священика і призначений до повітового міста N. І завжди, на всіх етапах духовної й цивільної кар'єри, панотець був користолюбцем.

Мріяв панотець Востриков про власний свічковий завод. Панотця Федора мучили видіння великих заводських барабанів, що намотують товсті воскові канати, і він вигадував всілякі проекти, здійснення яких мало дати йому основний і оборотний капітали для купівлі давно облюбованого в Самарі заводика.

Ідеї спадали на думку панотцеві Федору несподівано, і він одразу ж брався до роботи. Панотець Федір починав варити мармурове пральне мило: наварював його цілі пуди, але мило, хоч і мало в собі величезний процент жирів, не милилося, до того ж і коштувало втроє дорожче, ніж «плуг-і-молотівське». Мило довго потім м'якло і розкладалося в сінях, так що Катерина Олександрівна, ідучи повз нього, навіть схлипувала. А ще згодом мило викидали у вигрібну яму.

Прочитавши в якомусь тваринницькому журналі, що м'ясо кроликів ніжне, наче в курчати, що плодяться вони без ліку і що розведення їх може дати дбайливому господареві чималі бариші, панотець Федір негайно придбав півдюжини плідників, і вже через два місяці собака Нерка, переляканий неймовірним числом ухатих істот, що заполонили двір і будинок, утік невідомо куди. Прокляті обивателі міста виявили свою надзвичайну консервативність і з дивовижною одностайністю не купували у Вострикова жодного кролика. Тоді панотець Федір, порадившись з попадею, вирішив прикрасити своє меню кроликами — їхнє ж м'ясо краще на смак за м'ясо курчати. З кроликів готували печеню, битки, пожарські котлети; кроликів варили в супі, подавали на вечерю холодними і запікали в бабки. Це не дало жодних наслідків. Панотець Федір підрахував, що коли перейти на самий кролячий пайок, сім'я може з'їсти протягом місяця щонайбільше сорок тварин, тим часом щомісячний приплід становить дев'яносто штук, до того ж число це місяць у місяць зростатиме в геометричній прогресії.

Тоді Вострикови вирішили давати домашні обіди. Панотець Федір цілісінький вечір писав хімічним олівцем на акуратно нарізаних аркушиках арифметичного паперу об'яви про смачні домашні обіди, приготовлені виключно на свіжому коров'ячому маслі. Об'ява починалася словами: «Дешево і смачно». Попадя наповнила емальовану мисочку борошняним клейстером, і панотець Федір пізно увечері наліпив об'яви на всіх телеграфних стовпах і поблизу радянських установ.

Нова витівка мала величезний успіх. Першого ж дня прийшло сім чоловік, серед них і діловод військкомату Бендін, і завідувач підвідділу впорядкування Козлов, чиїм старанням недавно був зруйнований єдиний у місті пам'ятник старовини — Тріумфальна арка єлисаветинських часів, що заважала, як казав він, вуличному рухові. Всім їм обід дуже сподобався. Другого дня прийшло чотирнадцять чоловік. Кроликів не встигали білувати. Цілий тиждень справа йшла прекрасно, і панотець Федір уже тішив себе думкою відкрити невелике чинбарне виробництво, без мотора, як от стався зовсім несподіваний випадок.

Кооператив «Плуг і молот», закритий уже три тижні з нагоди переобліку товарів, одкрився, і працівники прилавка, покректуючи від натуги, викотили на задній двір, спільний з двором панотця Федора, бочку гнилої капусти, яку і скинули у вигрібну яму. Приваблені пікантним запахом, кролики збіглись до ями, і вже другого ранку серед тендітних гризунів почався мор. Лютував він тільки три години, але поклав двісті сорок плідників і всю безліч приплоду.

Приголомшений панотець Федір притих на цілі два місяці і звеселився духом тільки тепер, повернувши з дому Вороб'янінова і замкнувшись, на превелике здивування матушки, в спальні. Все свідчило про те, що панотця Федора осяяла нова ідея, полонивши всю його душу.

Катерина Олександрівна кісточкою зігнутого пальця постукала в двері спальні. Відповіді ніякої, тільки спів подужчав. За хвилину двері прочинились, і в щілині показалось обличчя панотця Федора, на якому грав дівочий рум'янець.

— Дай мені, матінко, ножиці, та мерщій, — швидко мовив панотець Федір.

— А як же з вечерею?

— Гаразд. Потім.

Панотець Федір схопив ножиці, знов зачинився і підійшов до стінного дзеркала в подряпаній чорній рамі.

Обіч дзеркала висів старовинний народний малюнок «Зерцало грішного», друкований з мідної дошки і приємно розмальований рукою. Особливо втішило панотця Федора «Зерцало грішного» після невдачі з кролями. Лубок яскраво показував марність усього земного. У горішнім його ряду йшли чотири малюнки, підписані слов'янською в'яззю, значущі і миротворні: «Сим молитву деет, Хам пшеницу сеет, Яфет власть имеет. Смерть всем владеет». Смерть була з косою та пісочним годинником з крилами. Зроблена вона була наче з протезів і ортопедичних частин і стояла, широко поставивши ноги, на пустельній пагористій землі. Вигляд її ясно промовляв, що невдача з кролями — дурниця.

Зараз панотцю Федору більше сподобалась картинка: «Яфет власть имеет». Тілистий богатир з бородою сидів у маленькому залі на троні.

Панотець Федір посміхнувся і, уважно дивлячись на