Туве Янссон - Капелюх Чарівника (Диво-капелюх)

до якогось зачарованого кола, – міркував Хропусь.
– Навряд, – відказав Мумі-троль. – Я увесь час просидів під отим чорним капелюхом, якого прилаштували замість кошика для сміття.
– Усередині капелюха? – недовірливо перепитав Хропусь.
– Так, усередині.
На якийсь час обоє замислилися, а тоді перезирнулися й скрикнули водночас:
– Не інакше як!..
– Ходімо! – скомандував Хропусь.
Вони вийшли на ґанок і обережно підкралися до капелюха.
– На вигляд зовсім звичайний, – мовив Хропусь. – Ну хіба що циліндри завжди дещо відрізняються від інших капелюхів.
– А як довідатися, чи то його витівки? – запитав Мумі-троль. – Я туди більше не полізу!
– Когось іншого заманимо? – запропонував Хропусь.
– Ні, це непорядно! Ану ж той хтось не зможе повернути собі справжню подобу?
– Заманимо ворога… – не відступався Хропусь.
– Гм… – замислився Мумі-троль. – А кого саме?
– Може, щура з помийної ями?
Мумі-троль похитав головою.
– Його не так легко обдурити.
– То може, Мурашиного Лева?
– Оце добра думка! – зрадів Мумі-троль. – Одного разу Мурашиний Лев затягнув мою маму у вирву і засипав їй очі піском.
Мумі-троль та Хропусь вирушили на пошуки Мурашиного Лева, прихопивши зі собою великого слоїка.
Підступних вирв Мурашиного Лева слід шукати на піщаному березі, тож вони попрямували до моря.
Невдовзі Хропусь натрапив на велику вирву і на миґах підкликав Мумі-троля.
– Він тут! – зашепотів Хропусь. – Та як його заманити до слоїка?
– Дай-но я спробую, – так само пошепки відповів Мумі-троль.
Трохи віддалік він прикопав слоїк у пісок горловиною догори і голосно крикнув:
– Слабаки ті мурашині леви!
Він подав знак Хропусеві, вони обидва завмерли над вирвою в очікуванні. Пісок заворушився, але ніхто не з'явився на поверхні.
– Страшенні слабаки! – повторив Мумі-троль. – Уявляєш, щоб заритися у пісок, їм і кількох годин забракне!
– Проте… – засумнівався Хропусь.
– Так-так! – Мумі-троль з усієї сили подавав йому знаки вухами. – Кількох годин!
Тієї ж миті з піску виткнулася жахлива голова з вибалушеними очима.
– Хто тут сказав "слабак"? – засичав Мурашиний Лев. – Я закопуюся за три секунди, не більше і не менше!
– То покажи нам, який ти спритний. Тоді, може, й повіримо! – під'юджував його Мумі-троль.
– Я вас піском засиплю! – гнівно пригрозив Мурашиний Лев. – Затягну до нори і з'їм!
– Ні-ні, не треба! – злякався Хропусь. – Ліпше покажи, як зумієш закопатися задом наперед за три секунди!
– Ось тут, нагорі, – Мумі-троль показав на місце, де він заховав слоїка. – Щоб ми ліпше бачили!
– Ще тільки бракувало демонструвати свою вправність перед шмаркачами! – погордливо пирхнув Мурашиний Лев.
Та все ж не зміг утриматися від спокуси довести, який він сильний та прудкий. Зневажливо форкаючи, Мурашиний Лев виліз із вирви і зверхньо поцікавився:
– То де мені закопатися?
– Ось тут, – тицьнув лапкою Мумі-троль.
Мурашиний Лев пересмикнув плечима і страхітливо настовбурчив гриву.
– Ну, начувайтеся! – рикнув він. – Зараз я закопаюся у пісок, та коли повернуся, то з'їм вас! Раз, два, три!
Обертаючись, мов пропелер, Мурашиний Лев задом увігнався в пісок саме над схованим слоїком. Він був такий розлючений, що вся справа й справді зайняла три секунди, а може, навіть лише дві з половиною.
– Покришку! Хутко! – заволав Мумі-троль.
Вони відгорнули пісок і міцно закрутили покришку на слоїку. Потім спільними зусиллями вийняли слоїк з піску і покотили додому. Мурашиний Лев горланив і погрожував, але його голос заглушував пісок.
– Страх який лютий, – мовив Хропусь. – Я навіть не наважуюся думати, що станеться, коли він вирветься на волю!
– Зараз не вирветься, – заспокоїв його Мумі-троль. – А потім капелюх, сподіваюся, перетворить його на якусь потвору!
Повернувшись додому, Мумі-троль скликав усіх друзів трьома довгими посвистами у лапу (що означало: трапилося щось нечуване!). Усі вмить збіглися з усіх усюдів і стали гуртом над слоїком.
– Що там? – запитав Чмих.
– Мурашиний Лев, – гордо відказав Мумі-троль. – Справжній лютий-прелютий Мурашиний Лев. Ми його упіймали!
– Які ви відважні! – захоплено вигукнула Хропся.
– А тепер запхаємо його до капелюха, – повідомив Хропусь.
– Хай стане такою ж потворою, як я, – додав Мумі-троль.
– Не галасуйте, а розтлумачте до пуття, що тут відбувається, – благальним голосом попросив Гемуль.
– Я перемінився на страхопуда, бо заховався у капелюсі, – пояснив Мумі-троль. – Ми дійшли такого висновку шляхом логічних міркувань.
Настав час провести експеримент і подивитися, чи й Мурашиний Лев змінить свою подобу в капелюсі.
– Але ж нікому не відомо, на кого він обернеться! Ану ж стане ще страшнішим за Мурашиного Лева й усіх нас поїсть! – стетерів Чмих.
На якусь мить усі завмерли в тривожній мовчанці, дивлячись на слоїк та прислухаючись до звуків, які долинали звідти.
– Ой, ой! – налякало зойкнула Хропся й одразу знебарвилася.[3]
– Ми заховаємося під столом, доки відбуватиметься перетворення, а зверху притиснемо капелюха грубою книжкою, – запропонував Нюхмумрик. – Експериментів без ризику не буває! Кидайте його до капелюха!
Чмих шмигнув під стіл. Мумі-троль, Нюхмумрик і Гемуль тримали слоїка над капелюхом, а Хропся обережно відкручувала покришку. У куряві піску Мурашиний Лев упав до капелюха, а Хропусь блискавично прикрив його словником чужомовних слів. Потім усі шугонули під стіл і заховалися там.
Спершу нічого не відбувалося. Друзі визирали з-під скатертини у напруженому очікуванні. Нічогісінько.
– То все пусті вигадки, – вирішив Чмих.
Однак тієї ж миті Словник чужомовних слів почав морщитися. Чмих від надмірного хвилювання вгриз Гемуля за палець.
– Обережно! – роззлостився Гемуль. – Ти вкусив мене за палець!
– Ой, вибач! Я думав, що то мій!
Словник морщився все дужче. Сторінки стали схожими на зів'яле листя. З-поміж них виповзали чужомовні слова і розбрідалися по долівці.
– От трам-тарарам! – вражено скрикнув Мумі-троль.
Та чари ще не закінчилися. З крисів капелюха закапотіло, потім задзюркотіло, і враз потоки води потекли на килимок; чужомовним словам довелось рятуватися, дряпаючись на стіни.
– Мурашиний Лев став водою, – мовив розчарований Нюхмумрик.
– Я гадаю, це був пісок, – прошепотів Хропусь. – Мурашиний Лев скоро з'явиться.
Напруга зростала і ставала нестерпною. Хропся заховалася в обіймах Мумі-троля, а Чмих тихенько скімлив від страху. І раптом з капелюха виліз… крихітний їжачок, такий крихітний, якого собі тільки можна уявити, скуйовджений і цілком мокрий; він понюшкував повітря й закліпав очками.
Кілька секунд панувала мертва тиша. Враз її порушив регіт Нюхмумрика, не встиг він відхекатися, як за ним й інші лягли покотом від сміху; вони галасували, штурхали один одного під боки, і радості їхній не було меж.
Лише Гемуль не поділяв їхніх веселощів. Він з подивом дивився на своїх друзів:
– Збагнути не можу, чому ви стільки галасу здіймаєте з приводу