Туве Янссон - Капелюх Чарівника (Диво-капелюх)

що хмарки можуть мати щось спільного з яєчними шкаралупками, які тепер знову спокійнісінько лежали собі на дні чарівного капелюха.
Розділ другий,
у якому мовиться про те, як Мумі-троль перемінився на потвору і нарешті помстився Мурашиному Левові, а також про таємничу нічну мандрівку Мумі-троля та Нюхмумрика
Одного тихого теплого дня, коли над Долиною Мумі-тролів сіявся літній дощик, друзі вирішили погратися у хованки вдома. Чмих став у куток, затуливши носа лапками, і голосно полічив до десяти, а тоді подався на пошуки. Спершу він зазирнув до звичних сховків, а потім і до незвичних.
Мумі-троль лежав під столом на ґанку і почувався дуже незатишно. Схованку він собі знайшов погану. Чмих неодмінно зазирне під скатертину – тут він і попадеться.
Мумі-троль роззирнувся на всі боки і враз помітив чорного капелюха, якого хтось поставив у кутку на ґанку. Ось чудове місце для схованки! Чмихові ніколи й на думку не спаде підняти капелюха. Мумі-троль швиденько порачкував у куток і натягнув капелюха на голову. Щоправда, той сягав йому лише до живота, але якщо скоцюрбитися і підібгати хвостика, то ніхто його не зауважить.
Мумі-троль хихотів сам до себе, прислухаючись, як Чмих один по одному познаходив усіх решту. Гемуль – хто би сумнівався! – знову, мабуть, заповз під канапу – ніколи не може вигадати ліпшого місця для сховку. А тепер всі гасали по будинку, шукаючи Мумі-троля. Мумі-троль ще довго сидів би під капелюхом, якби не злякався, що друзям набридне його шукати. Він покинув свою схованку і, визирнувши з-поза дверей, гукнув:
– Ку-ку!
Чмих ошелешено витріщився на нього, а тоді мовив щось зовсім дивне:
– Сам "ку-ку!"
– Хто це? – прошепотіла Хропся.
Решта лише похитали головами, не зводячи погляду з Мумі-троля.
Бідолашний маленький Мумі-троль! У чарівному капелюсі він перемінився на чудернацьке звірятко. Усе, що в ньому було кругленького, стало тонким, а все маленьке розрослося до неймовірних розмірів. Та найкумеднішим було те, що тільки він сам не знав, який у нього тепер вигляд.
– О, як ви здивувалися! – вигукнув Мумі-троль, невпевнено роблячи крок на своїх довгих хитких ніжках. – Ніколи не здогадаєтеся, де я був!
– А нам те й байдуже, – пхикнув Хропусь. – У тебе такий чудернацький вигляд, що хто хоч здивується.
– Дивні ви якісь, – засмутився Мумі-троль. – Певно, надто довго мене шукали… Чим займемося зараз?
– Перш за все варто було б відрекомендуватися, – стримано зауважила Хропся. – Ми ж навіть не знаємо, хто ти…
Мумі-троль вражено глянув на неї, але подумав собі, що то, напевно, нова гра, і радісно засміявся:
– Я – Король із Каліфорнії!
– А я – сестричка Хропуся, – мовила Хропся. – Це – мій брат.
– Моє ім'я – Чмих.
– А я – Нюхмумрик.
– Які ж бо ви нудні! – буркнув Мумі-троль. – Невже важко придумати щось цікавіше? Ходімо надвір, там уже розпогоджується.
Він подибав на ґанок, решта – за ним, здивовані і розгублені.
– Хто це? – поцікавився Гемуль, котрий сидів перед будиночком і лічив тичинки соняшника.
– Король із Каліфорнії, – у голосі Хропсі вчувався сумнів.
– Оселиться у нас? – запитав Гемуль.
– Це вирішувати Мумі-тролеві, – сказав Чмих. – Дивно, куди він запропастився?
Мумі-троль розсміявся.
– Але й потішними ви буваєте іноді! Бракувало тільки влаштувати розшуки Мумі-троля!
– А ти його знаєш? – здивувався Нюхмумрик.
– Ще би! Навіть дуже добре знаю! – Мумі-троля неймовірно захопила нова гра, він аж запишався, що так гарно вписався у неї.
– Коли ти з ним познайомився? – не відступала Хропся.
– Ми народилися водночас, – Мумі-троля мало не розпирало від веселощів. – Але то лобуряка, мушу вам сказати! Може вщент розтрощити порядний дім!
– Не смій таке казати про Мумі-троля! – обурилася Хропся. – Він найліпший Мумі-троль у світі, і ми його страшенно любимо!
– Справді? – уже не мав стриму Мумі-троль. – А я гадав, що він справжній пройда!
Хропся розплакалася на такі слова.
– Забирайся геть! – у голосі Хропуся забриніла погроза. – Бо дістанеш прочухана!
– Овва, – розгубився Мумі-троль. – Це ж тільки забава! Насправді мені дуже приємно, що ви так мене любите!
– Хто б тебе любив! – розлютився Чмих. – Женіть його! Женіть у шию того потворного короля, який ображає нашого Мумі-троля!
І вони гуртом наскочили на бідолашного Мумі-троля. Той так розгубився, що й не думав оборонятися, а коли сам розсердився не на жарт, було вже надто пізно: він опинився на землі під клубком тіл, який верещав, горлав та гамселив на всі боки лапами і хвостами.
На галас вийшла з хати Мумі-мама.
– Діти, що тут відбувається? – вигукнула вона. – Негайно припиніть колотнечу!
– Вони гамселять Короля з Каліфорнії, – крізь сльози пояснила Хропся. – Хай знає!
Мумі-троль вибрався з-під купи нападників, пошарпаний і лютий.
– Мамо! – скрикнув він. – Вони перші почали бійку! Троє проти одного – це ж несправедливо!
– Визнаю, дійсно, несправедливо, – погодилася Мама. – Але ти, напевно, їх під'юджував? Хто ти, до речі, крихітко?
– Не хочу більше цієї безглуздої гри! – мало не плакав Мумі-троль. – Ви анітрохи не дотепні! Я – Мумі-троль, а на сходах стоїть моя Мама! І досить вже…
– Який же ти Мумі-троль, – зневажливо пирхнула Хропся. – У Мумі-троля гарні маленькі вушка, а твої, глянь, які лапаті!
Мумі-троль у відчаї схопився за голову і намацав велетенські пожмакані вуха.
– Але ж я – Мумі-троль! – розпачливо заволав він. – Чому ви мені не вірите?
– У Мумі-троля маленький зграбний хвостик, а твій, наче щітка! – наполягав Хропусь.
О горе! Мумі-троль тремтячими лапками обхопив хвоста.
– Очиська у тебе, мов тарілки! – додав Чмих. – У Мумі-троля очка маленькі й добрі!
– Саме так! – потвердив Нюхмумрик.
– Ти самозванець! – зробив висновок Гемуль.
– Невже ніхто мені не вірить?! – розпочав Мумі-троль. – Придивися до мене уважніше, мамо! Ти ж повинна упізнати своє рідне дитя!
Мумі-мама глянула пильніше. Вона довго вдивлялася в його налякані, завбільшки з тарелі очиці і врешті спокійно мовила:
– Так, ти – Мумі-троль.
Тієї ж миті Мумі-троль почав перемінюватися. Очі, вуха і хвіст зменшилися, носик видовжився, а животик округлився. Невдовзі перед друзями в усій своїй красі постав колишній Мумі-троль.
– Ходи, я тебе пригорну! – розпростерла обійми Мумі-мама. – Свого рідного маленького Мумі-троля я впізнаю завжди!
Трохи згодом того самого дня Мумі-троль та Хропусь сиділи в одній зі своїх схованок під кущем жасмину, наче в зеленій печері.
– Хтось таки мусив тебе зачарувати… – наполягав Хропусь.
Мумі-троль похитав головою.
– Я не бачив нічого надзвичайного, нічого не їв і не промовляв жодних заклинань.
– А може, ненароком увійшов