Омар Хайям - Рубаї

тобі всміхається кохана!

Бо незабаром емерть, як чорна буря, зірве

Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!

* * *

65

Як гарно: на квітках - росинки прохолодні,

I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодні

Було усякого - про те тепер не згадуй,

Все, що було, забудь: найкращий день - сьогодні.

* * *

66

Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.

Живу без випивки - чи виживу, хто зна?

Та найдивніше те, що від ції хвороби

Немає й засобу, крім доброго вина.

* * *

67

Страшним потоком кров тече у мене з серця,

У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.

Кривавим жолобом зробилась кожна вія!

А вії опущу - новий потоп почнеться.

* * *

68

Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,

То як же здійснити мені мої бажання?

Коли усе, що хоче Бог,- високе й чисте,

То, значить, грішні і брудні мої бажання!

* * *

69

Ті, що освіти та знання надбали,

Що світочем наук для нас палали,

Не здужали із тьми цієї вийти:

Сказали баєчку - і в сон запали.

* * *

70

Хто землю цю створив, ким небеса підперті,

Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,

О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,

У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!

* * *

71

Свого майбутнього ніхто не прозирне.

Навіщо й думати про те, що неясне?

I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),

Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.

* * *

72

Ковтає крапельку розбурхана ріка,

На землю падає пилиночка легка.

А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,

Як та дрібнесенька у вихорі мошка?

* * *

73

Хоч у гріхах бридких мої загрузли ноги,

Я не журюсь, як той, хто жде згори підмоги.

З похмілля гинучи, я знову буду пити

Й минати з милою мечеті й синагоги!

* * *

74

Журитись завтрашнім, о друже мій, не слід:

Вважай за знахідку скороминущий світ.

Ми завтра кинемо шинок цей і пристанем

До товариства тих, кому сім тисяч літ.

* * *

75

Хто в найтаємніше спроможний зазирнути,

Той не шукає втіх і не боїться скрути:

Якщо добро і зло - минущі, то байдуже,

Слабим чи лікарем тобі судилось бути.

* * *

76

Ти був краплиною, тією, що назовні

Огненні спалахи виштовхують любовні.

День проживеш, а там... розвіє вітер прах твій!

Тож майся весело і випивай уповні!

* * *

77

У мірочці вина топлю свою досаду,

Побіля келиха, як багатир, засяду.

З умом і вірою розлуку взявши тричі,

Весілля справлю я з дочкою винограду.

* * *

78

Цей караван життя - предивна річ:

Так мало у ньому щасливих стріч!

Ей, чашнику, про судний день не думай!

Лий, лий вино, бо пропадає ніч!

* * *

79

Весь вік про гурій пишновидих снитиму,

Щодня вино - лози дарунок - питиму.

Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть...

Хай шле, дарма, а я своє робитиму!

* * *

80

Вже сонце свій аркан метнуло ввись - і от

У келих Кай-Хосров укинув свій клейнод.

Пий, не міркуючи, бо всіх пора світання

Коханки голосом зове до насолод!

* * *

81

Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер;

I в п'яних менше в нас у голові химер:

Ми точим кров лози, а він людської прагне -

Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!

* * *

82

Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття...

Доволі, чашнику, недоброго пиття!

Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,

Як решта з келиха, цей залишок життя!

* * *

83

Душа моя болить, я думаю про друга,

А в друга милого на серці інша туга.

Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,

Коли вже й лікаря перемогла недуга?

* * *

84

Що перед чаркою імперія Ковуса,

Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса?

Зітхання вранішнє з грудей коханця краще

За молитви того, кого страшить спокуса.

* * *

85

Прожити сімдесят - і з думки викинь! Хай

Тобою править хміль - тут тільки п'яним рай!

Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,

Ти глечика з вином із рук не випускай!

* * *

86

Нас переслідує Недоля навісна.

Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!

Ми добре знаємо, що на прощання й краплі

Води звичайної нам не пошле вона.

* * *

87

Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,

Але від того світ на краще не змінився.

Я радий і тому, що на шляху важкому,

Не знавши радості, я дуже й не журився.

* * *

88

Ти, в кого до утіх ненаситимий лас,

Кому байдужий суд, що жде по смерті нас,

Отямся, схаменись, поглянь навколо - бачиш,

Що діє з іншими невідворотний час?

* * *

89

Хто все перевіряв на терезах ума,

Для того жоден день не проминув дарма:

Або вимолював собі прощення в Бога,

Або за глек державсь руками обома.

* * *

90

Прийшли ми чистими - і стали ми брудними,

Прийшли веселими - зробилися сумними.

Гарячі сльози нам у серці запікались!

Життя розвіявши, тепер у прах лягли ми.

* * *

91

Любов - це сонечко, що всесвіт огріває,

Любов - чудесний птах, що в квітнику співає.

Її не знає той, хто плаче солов'єм,

Вона в душі того, хто мовчки умирає.

* * *

92

В той день,