Роджер Желязни - Знак Єдинорога

— щось подібне до луски. Те, що текло в його венах, теж було прозорим. Всі внутрішні органи були як на долоні, матові або немов затуманені, каламутні. Спостерігаючи, що відбувається у нього всередині, можна було забутися. На голові і навколо шиї звіра росла густа грива з скляної щетини. Побачивши мене, чудовисько підняло голову і ковзнуло вперед, немов потік води — ожилої води. Річка без русла і берегів. Але коли я побачив, що у нього в шлунку, я немов до місця приріс. Це був напівпереварена людина.

Я підняв пістолет, прицілився звірюці в око і натиснув на курок.

Я вже говорив, що пістолет не спрацював. Я відкинув його, скочив на ноги і стрибнув вправо, цілячись мечем йому в око.

Сам знаєш, як важко вбити будь-яку рептилію. Я тут же вирішив спробувати засліпити чудовисько і в першу чергу відсікти йому язик. Після цього, оскільки я був рухливіший, мені було б неважко гарненько попрацювати над його головою, поки я не залишу чудовисько без голови. Я сподівався, що чудовисько виявиться сонним, адже воно недавно когось зжерло.

Якщо звір у цей час і був неповоротким, то слава богу, що я не відвідав його раніше. Чудовисько відсмикнуло голову, втікши від меча. Я втратив рівновагу, і чудовисько вдарило мене головою. Морда ковзнула по моїх грудях і мені здалося, що мене й справді довбанули здоровенною кувалдою. Я полетів шкереберть.

Приземлившись, я відкотився подалі і зупинився біля самого краю насипу. Поки я вставав на ноги, чудовисько розгорнулося, підповзло ближче і, здибившись, знову кинуло вперед голову, що виявилася футах в п'ятнадцяти від мене.

Що й казати, Жерар тут же кинувся б в атаку. Цей здоровенний чортяка ступив би вперед і своїм жахливим мечем розрубав би звіра навпіл. Потім страховище придавило б його і довго звивалося б в агонії, і все скінчилося б для Жерара парою синців або кровотечею з носа. Бенедикт би не промахнувся. До цього часу обидва ока лежали б у нього в кишенях, і він грав би в футбол головою чудовиська, одночасно складаючи в розумі примітки до Клаузевіца. Але вони — справжні герої! Я не просто стояв, направивши меч вістрям угору і вчепившись обома руками в руків'я. Я вперся ліктями в стегна і якомога далі відкинув голову. Найбільше ж мені хотілося дати драла і на цьому закруглитися. Але я знав, що якщо я спробую викинути такий фокус, то голова звірюки опуститься і роздавить мене на соплі.

З вежі мене помітили. Звідти долинали крики, але я не збирався дивитися, що там відбувається. Я почав проклинати чудовисько на чому світ варто. Бий і закінчимо цю справу, яким би не був кінець!

Коли воно вдарило, я переступив з ноги на ногу, зігнувся і направив вістря в ціль.

Від удару ліва сторона мого тіла частково оніміла. Мені здалося, що мене на добрий фут увігнати в землю, але я якимось чином встояв на ногах. Так, все було чудово! Як я розраховував, так і вийшло!

Ось тільки чудовисько не захотіло грати свою роль і битися в агонії.

Замість цього воно знову почало підводитися наді мною. І прихопило з собою меч. Руків'я стирчало в лівій очній ямці, вістря вийшло назовні через потилицю і само здавалося щетиною в гриві. Я відчув, що моя атака захлинулася.

В цю хвилину з отвору біля основи башти стали з'являтися люди. Вони були озброєні і виглядали препротивно. Я зрозумів, що в цій сварці вони мені не помічники.

Ну добре. Я знаю, коли пора пасувати. Залишалося сподіватися, що коли-небудь мені прийде карта получше.

— Бранд! — Крикнув я. — Це я, Рендом! Не можу до тебе пробитися! Пробач!

Я повернувся, підбіг до краю і зістрибнув вниз, туди, де танцювали скелі. На льоту я запитав себе, чи вдало я вибрав час для спуску. Як часто буває, відповідь була: і так, і ні.

За інших обставин я ніколи б не зважився на подібний стрибок. Приземлився я живим, але на цьому гарні новини для мене скінчилися. Мене оглушило і я довго вважав, що зламав щиколотку.

Але мені відразу прийшлось ворушитися, тому що зверху почулося шарудіння і звуки падаючих каменів. Я надів окуляри, підняв голову і побачив, що звірюка вирішила не кидати справу на півдорозі. Звиваючись, вона повзла по схилу, немов примара. Голова чудовиська навколо того місця, де я встиг проткнути його, встигла потемніти і здавалася матовою.

Я сів. Я став на коліна. Я помацав гомілку і зрозумів, що нога погана помічниця. Навколо не було нічого, що могло б зійти за милицю. Ну що ж, доведеться повзти. Подалі звідси. А що ще залишалося робити? Повзти, поки можна і думати, думати…

Врятувала мене скеля. Вона була невелика, розміром з фургон, і рухалася досить повільно. Коли я помітив її наближення, мене осінило: ось і транспорт, тільки треба піднятись на неї. Можливо, на ній буде не так небезпечно. Швидким масивним скелям діставалося куди більше.

Спостерігаючи за сусідніми валунами, я розрахував їх траєкторію і швидкість, намагаючись зрозуміти, як рухається вся система, готуючи себе до переходу на скелю і до подорожі. Я чув, як наближається звір, чув крики стражників на краю скелі. Цікаво, чи ставить хто-небудь з них на мене? — Промайнуло у мене в голові. — Жахливо цікаво яка ставка?

Коли прийшов час, я був готовий. Я без труднощів проскочив першу велику скелю, почекав, поки не промчить мимо інша. Довелося ризикнути і перебігти третій дорогу, інакше я б не встиг.

Я опинився в потрібному місці і в потрібний час. Я схопився за виступ, який примітив заздалегідь. Футів двадцять валун тягнув мене за собою, поки я не відірвався від землі. Я вповз на незатишну вершину і глянув назад.

Ще трохи і було б пізно. Навіть тепер я ще не був у стані безпеки. Звірюка повзла за мною, стежачи здоровим оком за наближенням великих скель.

Згори долинув крик розчарування. Стражники посипалися вниз по схилу, щось викрикуючи. Напевно, підбадьорювали чудовисько. Я почав масажувати щиколотку, і постарався розслабитися, а звірюка проскочила позаду першої скелі, яка якраз закінчила черговий оборот…

Чи встигну я піти в Відображення, перш ніж вона до мене добереться? Сумнівно. Правда, навколо все безперервно рухалося, структура змінювалася.

Звірюка пропустила другу скелю, і прослизнула позаду неї. І ось вона ближче, ближче… Чорт, треба скоріше!

Солдати-охоронці вже були біля підніжжя пагорба. Чудовисько лише чекало, поки не прийде час проскочити останнього