Міхаель Енде - Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас

на високих стільцях сиділи три дуже товстих бонзи. Посередині на найвищому стільці сидів бонза в золотому вбранні. Це й був пан І Те Де. Усі троє тримали в руках шовкові віяла, постійно ними обмахуючись. Перед кожним бонзою сидів писар із папером, тушшю та китичкою, якою тут писали.

Лукас представився і розповів, що приїхав з Усландії і хоче потрапити до царя мигдальського, аби повідомити йому, що збирається зі своїм другом визволити царівну. І Те Де та інші два бонзи сказали, що треба мати паспорт і дозвіл. Потім назвали Лукаса і Джима шпигунами. Бонзи усе розтягували час, сміялися з машиніста і його друга. А писарі теж хихотіли і щось записували. Врешті, Лукас не міг так довго чекати і сказав, що хоче потрапити до царя зараз.

Лукас вихопив у писарів, що весь час насміхалися, китички та надавав ними по вухах. Писарі відразу впали догоричерева та взялися жалісно скавчати. А Лукас, не виймаючи люльки з рота, схопив пана І Те Де, підняв його вгору, крутонув у повітрі та ткнув головою у корзину для паперового сміття. Головбонза заволав та заридав, у гніві вимахуючи ногами у повітрі, але звільнитися не міг, бо застряг. Прихопивши двох інших бонз, машиніст розчинив вікно та висунув їх назовні. Бонзи заголосили і уже обіцяли відвести друзів до царя. Та раптом увійшла варта, бо почула крик. Лукаса і Джима оточили. Друзі відбивалися, як могли. Повністю поглинені битвою, ані Лукас, ані Джим не помітили, як у дверях промайнуло чиєсь жахливо перелякане личко. Це був Пінг Понг!

Він проспав увесь ранок, оскільки ввечері заснув незвично пізно. Тому він не застав своїх нових друзів біля локомотиву. Йому розповіли, що машиністів забрала палацова варта. Пінг Понга охопило погане передчуття. Він відшукав нових друзів і побачив, що вони у небезпеці. Пінг Понг стрімголов кинувся до тронної зали, де був цар. Малюк розповів про своїх нових знайомих і їхнє бажання врятувати Лі Сі.

А Лукаса та Джима скували по руках і ногах важкими ланцюгами та підвели до пана І Те Де і двох інших бонз. Раптом у дверях з'явився цар мигдальський, а позад нього – усі владні люди його царства. Капітан зблід від жаху та покірливо опустив шаблю. Солдати зробили те саме. Цар наказав звільнити чужинців, а пана І Те Де і інших закувати.

Глава одинадцята, у якій Джим несподіваним чином дізнається про свою таємницю

У супроводі почту вельмож цар, Лукас та Джим повільно поверталися палацовими коридорами до тронної зали. Цар розповів, що друзів врятував Пінг Понг. Але малюка ніде не було. Виявилось, що він спав, бо для немовляти його віку операція з врятування чужинців виявилася виснажливою. Сам цар, нахилившись, підняв його та бережливо відніс нагору, до своїх царських покоїв і поклав у своє ліжко під балдахіном.

Усі віддавали Лукасу і Джиму шану. А в бібліотеці царя усі шукали у книгах, що понад усе полюбляють їсти на обід мешканці острову Усландія. Нарешті вчені відшукали те, що їм було потрібно, і послали повідомлення до царської кухні панові Шу Фу Лю Пі Плю та його дітям, дітлахам, онукам та онучкам, які, один одного завменшки, усього 31, теж були кухарями.

Коли їжа була готова, пан Шу Фу Лю Пі Плю особисто доставив наїдки до царської столової. Друзі пообідали (Пінг Понг досі спав) по-царськи. Такої смакоти вони не їли ніколи в житті, за винятком, мабуть, полуничного морозива пані Ваас. А потім вони так нахвалювали Шу Фу Лю Лі Плю за його майстерність, що придворний шеф-кухар почервонів від ніяковості. До речі, цього разу вони їли справжніми ложками, виделками та ножами, бо вчені прочитали про це у своїх книжках.

По обіді цар із Лукасом та Джимом вийшли на велику терасу. Звідти відкривався прегарний вид на все місто із тисячами золотих дахів. Вони всілися під тентом та взялися бесідувати. Потім Джим збігав униз і приніс із локомотиву гру "Людино, не сердься!". Друзі пояснили цареві мигдальському правила, і гра почалася. Цар грав із великим старанням, проте часто програвав, але при цьому дуже радів. Пізніше з'явився Пінг Понг, який нарешті виспався. Потім було подано какао та торт. Після десерту цар запитав, коли друзі вирушають до Дракон-Міста. Лукас хотів більше дізнатися про це місто. І цар пообіцяв, що ввечері вони усе дізнаються. Цар із Пінг Понгом повели друзів у сад палацу, аби провести час до вечора. Вони показали Лукасові та Джимові чудові мигдальські каскади та фонтани.

Увечері вся компанія повечеряла на терасі, а повернулася до тронної зали. Мигдальські вчені чекали на Джима та Лукаса. Вони принесли з собою безліч сувоїв та книг, у яких містилися всі відомості про Дракон-Місто. Один з учених почав розказувати, що рівно рік тому чарівна, як вранішня росинка, принцеса Лі Сі проводила свої літні канікули на морі. Одного разу вона раптом безслідно зникла. Ніхто не знав, що з нею сталося. А згодом один рибалка виловив із Жовтої річки пляшкову пошту. У пляшечці лежав лист, написаний рукою принцеси.

Лукас попросив цей лист і прочитав повідомлення від принцеси. Вона писала, що її викрала чортова дюжина та продала драконисі – пані Мальцан. Принцеса писала, що дракониха тримає в себе багато інших дітей. Лукас подумав, що десь вже чув слово Мальцан. І тоді машиніст сказав, що Джим має дізнатися таємницю своєї появи в Усландії. Лукас розповів, як з'явився Джим. Машиніст зрозумів, що адреса на Джимовій коробці, у якій він прибув, і адреса, яку прислала принцеса, були однаковими. Джим був дуже занепокоєний тим, що дізнався.

Лукас запитав учених, як дістатися до драконихи. Один учений-географ сказав, що ніхто точно не знає, де це місто. Але воно, напевно, знаходиться десь по інший бік червоно-біло-смугастих гір. Оскільки пляшкову пошту принцеси принесло течією Жовтої річки, то Дракон-Місто має, вочевидь, лежати десь у верхній її частині. Але ніхто не знає,