Люк Бессон - Артур і заборонене місто

Артур розгублений. Якщо по правді, то він не бачить жодного зв'язку між довір'ям і його кроками до краю жахливої безодні. І раптом Артур починає шкодувати за тими уроками математики, які він благополучно проспав. Напевне, якби він краще вчився, то, можливо, зумів би знайти розв'язок тієї задачі, яка зараз стоїть перед ним…

— Отже, ти мені не довіряєш? — ображено питає Селенія. Вона поспішає перевірити тільки-но вигадану нею теорію.

— Та ні, що ти… довіряю, — відповідає Артур. — Я тобі довіряю.

— Тоді чому ж ти зупинився? — звучить провокаційне запитання принцеси. Артур гарячково шукає відповіді. І нарешті знаходить!

Набравши в легені якнайбільше повітря, він гордо випинає груди і дивиться Селенії прямо в очі.

— Я зупинився, щоб попрощатися з тобою! — урочисто проголошує хлопчик.

Селенія продовжує усміхатися. Але в її очах промайнув страх.

Барахлюш здогадується, як закінчиться ця гра.

Занадто чесний і занадто маленький, щоб грати в дурнуваті ігри королівни, нещасний Артур тільки-но підписав собі вирок.

— Зупинися, Артуре! — кричить переляканий Барахлюш. Він настільки розгубився, що навіть не спробував підскочити до друга і відтягти його від краю прірви.

— Прощайте! — схвильовано промовляє Артур.

Усмішка вмить зникає з уст Селенії. Гра може обернутися на трагедію.

Артур упевнено ступає крок назад — принцеса кидається до нього.

— Ні! — з жахом кричить вона і затуляє обличчя долоньками. Артур зникає в безодні…

Селенія в розпачі падає на землю. Вона боїться поглянути в бік розверзну-тої могили Артура. Здригаючись усім тілом, принцеса починає ридати. Уперше вона зрозуміла, що у своїх експериментах зайшла занадто далеко.

— З такими тестами ти ніколи не вийдеш заміж! — докоряє їй Барахлюш і теж заливається слізьми. Йому дуже шкода Артура!

Доки брат із сестрою ридають, уткнувшись носами в землю, звідкілясь згори з'являється Артур. Здається, що він тільки-но підскочив високо-високо, злетів понад хмарами, а тепер повернувся звідти — цілий і неушкоджений.

Першим його помічає Барахлюш. Він здивовано відкриває рота, щоб повідомити сестру про чудесне повернення друга, але хлопчик змовницьки підморгує і, приклавши палець до вуст, закликає мовчати. Юний принц трясе головою, щоб скинути з себе чаклунські чари, і переконується, що Артур не розчинився в повітрі…

Убита горем Селенія не помічає ні Артура, що повернувся із безодні, ні змови хлопчиків.

— Правду кажуть: якщо граєшся з вогнем, обов'язково обпечешся, — повчально прорікає Барахлюш. Він завжди готовий повчати інших.

Його сестра сумно хитає головою: скидається на те, що вона вже готова визнати всі свої помилки й недоліки, навіть ті, яких у неї ніколи не було…

Барахлюш торжествує. Нарешті і він має змогу повиховувати сестру! І від цього він нізащо не відмовиться.

А для початку заб'є їй цвяха в найболючіше місце.

— Яка ж із тебе принцеса, якщо дозволяєш своїм найвірнішим підданим помирати просто так — знічев'я?

— Ну ти й негідник! Пихатий егоїст! — гнівно вигукує Селенія, хоча в глибині душі визнає його правоту. — Як тільки я могла таке вчинити? Як могла бути такою дурепою і злюкою одночасно? Як я, принцеса, могла поводитися, як тупоголове дівчисько? Ти це хотів почути? Так слухай! Я визнаю, що недостойна свого титула! І ніяке покарання не допоможе мені спокутувати свою провину!

— Звичайно, не допоможе! — філософськи стверджує Барахлюш, зацікавлено спостерігаючи, як Артур то зникає, то з'являється знову.

— Я була занадто горда, гордість зробила мене такою злою! — схлипує принцеса. Їй хочеться полегшити душу, а оскільки поруч тільки її молодший брат, тому доводиться плакати в нього на грудях. — Я вважала, що він не достойний мене, а вийшло навпаки: це я недостойна його. Треба було слухати своє серце, а я завжди слухала тільки свою голову.

— Ага! Ось як?! — вигукує Барахлюш. — Що ж, продовжуй! — милостиво дозволяє він, користуючись покаянним настроєм сестри.

— Як тільки я побачила його, моє серце забилося, ніби після швидкого бігу, — крізь схлипування зізнається Селенія. — Він був такий гарненький. З такими великими карими очима і… дуже розгублений. Але поводив себе достойно! Зразу було зрозуміло, що це — благородна людина. Справжній принц!

Артур знову підстрибує і приземляється в такій незграбній позі, ніби він не захвалений Селенією принц, а лялька-маріонетка, в якої порвалися ниточки і вона з великої висоти впала на землю.

— Ой, який же він був хороший, такий милий, чудовий! — знову розсипається в похвалах заплакана принцеса. Вона переконана, що Артур її уже не чує.

— Чудовий? — здивовано перепитує Артур, готуючись до ще одного стрибка.

— Найчудовіший з усіх принців, що жили на всіх Семи Континентах… Вродливий…

Несподівано Селенія замовкає. Цікаво, звідки прозвучало запитання? І чому голос так разюче схожий на голос хлопчика, чийого імені вона не насмілюється назвати?

Селенія поволі піднімає голову, повертається і бачить Артура, який приземляється після чергового стрибка. Хлопчикові дуже сподобалося підстрибувати, і він, забувши, що хотів справити враження на принцесу, падає на руки головою вниз. Він не бачить, що всі його хитрощі зараз розкриються.

Дриґаючи ногами в повітрі, він, у захопленні від стількох компліментів, запитує:

— Ну, і який же він ще?

Ніколи його так не хвалили!

І ніколи ще Селенія не потрапляла в таке безглузде становище. Гнів її справді не має меж. Обличчя стає схожим на маску злобної фурії і вона сичить, як розпаяний чайник. Але насправді в глибині душі її мучить сором. Як вона повірила такому ошуканцеві і виклала все, що було в неї на душі! Хапаючи ротом повітря, як викинута на берег риба, вона накидається на Артура з кулачками і, задихаючись від люті, кричить:

— Ох ти… мерзенний брехуне, огидний обманщику!

Рятуючись від розгніваної принцеси, Артур миттєво зникає, а Селенія підбігає до краю прірви, щоб дізнатися нарешті, як хлопцеві вдалось пошити її в дурні.

Унизу від одного кінця провалля до другого простяглося гігантське сіре павутиння, й Артур підстрибує на ньому, як на батуті. Його падіння виявилося старанно продуманим трюком, як і, до речі, його раптова ефектна поява. Проте Селенія визнає тільки ті спектаклі, які ставить сама. Тож новоявленому комедіантові дорого обійдуться його витівки! Принцеса дістає меча і, коли Артур приземляється на краю прірви, рішуче наступає на нього.

— Ти найверткіший серед усіх брехунів, яких я знаю! — гнівно сичить вона, розмахуючи мечем так, що хлопчик ледве встигає уникати ударів.

— Але я тебе так провчу, що ти вже ніколи не захочеш морочити голову принцесам!

— Зачекай, Селеніє! Якщо всі, хто тебе любить, повинні будуть обов'язково вбити себе, щоб довести свою відданість, то ти ніколи не вийдеш заміж! — тоном розсудливого резонера намагається заспокоїти її Артур.