Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

наостанку лизнула палець іще раз. — А що, про мене ви теж усім розкажете? Друзям, сусідам?..

— Можу й розказати, — буркнув Іващенко.

Йому явно щось не подобалося в Тетянчиних словах. Мабуть, тон. Занадто легковажний, до того ж із виразним єхидством.

— Звісно, можете, — покірно погодилась Тетянка й одразу ж зміряла Іващенка глузливим поглядом. — Ви тільки заждіть хвильку, я зараз повернуся. — І відьмочка пірнула в двері будинку.

Буквально за хвилину вона з’явилася з купою старих газет, які витягла з коридорної шафи, куди їх складала Ірчина бабця. Тетянка кинула газети на столик, недбало перетрусила й вибрала аркуш:

— Отже, кажете, усі дізнаються, що ми з Іркою відьми, — замислено повторила вона. — Спалять, кажете. — Вона провела пальцем уздовж рядка газетних оголошень. — А що тут у нас? Ага, знахарка Марта зніме пристріт, наведе причину. Ось іще, матінка Пелагея, біла відьма. Ну, не в тому сенсі, що не негритянка, а в сенсі, що зла не робить. Маг Ібрагім — знавець чорної, білої та японської магій. Жовтої, мабуть. Ну, то про що ви зібралися розповідати, га, Володимире Георгійовичу? — поцікавилась Тетянка, миттю згадавши ім’я та по батькові бізнесмена.

— Оці всі, з газет — несправжні! — відчуваючи, що втрачає ґрунт під ногами, перейшов був Іващенко в наступ. — А ви на мітлах літаєте!

— Та невже? — вдавано здивувалась Тетянка. — Ану підіть, розкажіть комусь. Знаєте, що завтра ваші бізнес-партнери говоритимуть? — І, копіюючи чоловічий голос, вона пробасила: — «Чули, Іващенко дівчаток на мітлах бачив!» — «А хлопчаків із ріжками й вилами ще нема? Нічого, скоро й вони будуть».

Бізнесмен аж почервонів.

— Між іншим, твоя подружка мені дещо завинила! Вона мене вбити намагалася!

— Це ви їй винні! Вона вам життя врятувала! — обурилась Тетянка.

— Де про це написано? Де свідки? — гмукнув бізнесмен.

— А де написано, що вона намагалася вас убити? Докази, протокол? — знизала плечима Тетянка.

Бізнесмен трохи помовчав, переварюючи свою поразку:

— А ще кажуть, що діти — милі й добрі створіння, — нарешті зітхнув він.

— А ще кажуть, що ми наївні й довірливі й що нас легко обдурити, — відбивалася Тетянка.

— То мені не треба шукати його зниклі гроші? — миттю пожвавішала Ірка, із вдячною посмішкою поглядаючи на Тетянку.

Але посмішка відразу ж зникла з її обличчя, оскільки подруга раптом видала щось зовсім несподіване:

— Може, й треба. Якщо, звісно, пан Іващенко перестане вдавати із себе дурника й почне говорити по-діловому, — Тетянка зручно всілася за столик під яблунею, мимохідь кинувши в бік бабусі: — Там, здається, новий серіал починається. Мама каже, що цікавий.

— Та я знаю! — буркнула бабця. Відтоді, як від Таньчиного дотику запрацював відключений за несплату телефон, бабця боялася злити подружку Ірки. А раптом безкоштовний зв’язок зникне? — А він без мене Яринку не скривдить? — з підозрою зиркнувши на Іващенка, поцікавилась вона.

— У жодному разі,— твердо запевнила Тетянка. — Володимир Георгійович зараз із нами трохи погомонить і поїде. Правда ж, Володимире Георгійовичу?.

Іващенко ствердно кивнув, як заворожений.

Невпевнено озираючись, бабуся рушила назад до будинку.

— Компоту, пане Іващенко? Вишневого, сливового, яблучного? — поцікавилась Тетянка тоном, яким бізнесмени в серіалах запитують у своїх партнерів: «Вам чаю, кави?».

— Вишневий, — обрав бізнесмен, і Тетянка сказала через плече:

— Вишневий, будь ласка.

Ірка не відразу зрозуміла, що подруга звертається саме до неї.

Ледь стримавши обурене: «Я тобі не секретарка!» — Ірка звелася й набурмошено відповіла:

— Вишневого нема, увесь видудлили.

— Тоді сливовий, — погодилась Тетянка. — Та ви сідайте, Володимире Георгійовичу. Поговоримо. А ти лук прибери, — кинула Богданові,— а то ще пан Іващенко скаже, що ми його змусили угоду підписати. Під дулом пістолета.

— Чому під дулом? — перепитав Богдан, зиркнувши на свій лук, який не мав ніякого дула.

— Ну, якщо він скаже, що змусили під стрілою лука, буде, як з історією про відьом. Засміють.

Коли Ірка повернулася з льоху з компотом (налила з банки в глечик, поставила на тацю, поруч чотири склянки — усе як у найкращих закладах), переговори були якраз у розпалі. Тетянка недбалим жестом звеліла Ірці наповнити склянки. Ірка стисла зуби, але сваритися не стала, бо розуміла — зараз не час.

— Тільки, будь ласка, не треба вдруге мати нас за лохів. Звісно ж, ви оплатите всі видатки, любий Володимире Георгійовичу, куди ж ви подінетесь. Адже це ви до нас прийшли, а не ми до вас, — з нудотною люб’язністю цідила Тетянка, бавлячись компотом у склянці.— А зараз поговорімо про оплату!

— Та я в жодному разі не маю вас за лохів, люба Тетяно… е-е…

— Миколаївно, — поважним рухом схилила голову Тетянка.

— Люба Тетяно Миколаївно! — трохи глузливо сказав Іващенко. Потім затнувся і вже іншим тоном поцікавився: — Миколаївно? А ваш батько, часом, нерухомістю не торгує?

— Торгує, і не часом, — відрізала Тетянка.

Іващенко трохи помовчав, а потім спитав:

— Багато чув про нього. І скільки ж ви хочете отримати?

— Гадаю, двадцять відсотків від викраденої суми буде достатньо, — трохи збліднувши від власної нахабності, видала Тетянка.

Іващенко похлинувся компотом.

— Скільки-скільки? Та ви що, з глузду з’їхали? Двадцять відсотків? Від п’ятдесяти мільйонів доларів?

Ірці перехопило подих, Богдан широко розплющив очі, а Тетянка судорожно здригнулася. Ірка подумала, що подруга теж похлинеться компотом, як Іващенко, але та тільки мовчки відставила склянку вбік.

— Ви хоч головою думаєте?! — продовжував лютувати Іващенко. — Отак із доброго дива віддати десять лимонів? А що я партнерам скажу, куди бакси поділися? Даю піввідсотка й ні цента більше!

— Якщо ми ваші гроші не знайдемо, вам і решти сорока мільйонів не бачити, — майже машинально відбивалася Тетянка. — Гаразд, Господь із вами, якщо ви такий жаднюга. Три! Три відсотки!

— Нуль сімдесят п’ять!

— Два!

— Добре! — закричав Іващенко. — Один, і все, все! П’ятсот тисяч я знайду, як компенсувати, але це моє останнє слово!

Тетянка коротко кивнула і, вирвавши з блокнота аркушик, почала писати.

— І що, ми будемо завіряти це в нотаріуса? — кисло поцікавився Іващенко, читаючи текст угоди.

— А навіщо нам нотаріус? — здивувалась Тетянка.

Швидким рухом відібравши в Богдана стрілу, вона потяглася до руки Іващенка. Бізнесмен різко скрикнув і здивовано витріщився на свій закривавлений палець. Тетянка притулила його палець до паперу.

— Подивимось, як ви насмілитесь порушити таку угоду, — сказало дівча й спробувало посміхнутись якомога зловісніше.

Схоже, її посмішка і власний кривавий відбиток на білому аркуші справили на Іващенка неабияке враження. Бізнесмен зблід.

— То що, виходить, завтра я чекаю на вас у мене в офісі? — спитав він, встаючи з-за столу.

— Чекайте-чекайте, — муркнула йому Тетянка, дмухаючи на папір, аби просушити кривавий відбиток.

Бізнесмен зблід іще дужче й майже