Клайв Стейплз Льюїс - Срібний трон

– Він зірвався зі скелі, – відповіла Джил і, трохи забарившись, додала: – сер.

Вона не мала жодної уяви, як ще його називати, а не сказати нічого здалося їй нахабством.

– Як це трапилось, людське дитя?

– Він намагався врятувати мене від падіння, сер.

– Як ти опинилась на краю урвища, людське дитя?

– Я хизувалася, сер.

– Слушна відповідь, людське дитя. Більше так не роби. Що ж… – Уперше за весь цей час вираз Лева видався Джил не таким суворим, – хлопчик у безпеці. Я завіяв його до Нарнії. Але ти своїми діями ускладнила своє завдання.

– Яке завдання, сер? – спитала Джил.

– Те завдання, заради якого я викликав вас до цього світу.

Останні його слова чимало здивували Джил. «Певно, він із кимось мене плутає», – подумала вона, а вголос висловити свою думку не наважилася, хоч щось їй і підказувало, що це спричинить неабияку плутанину, якщо вона цього не зробить.

– Кажи, не лякайся, людське дитя, – заохотив її Лев.

– Хотіла… е-е-е… спитати, чи не може тут бути якоїсь помилки? Бо, бачте, ніхто нас із Бяклі не кликав – ми самі сюди напросилися. Бяклі сказав, що треба покликати… когось-там – забула його імя, бо вперше в житті чула, – і тоді той хтось дозволить нам зайти. Тож ми покликали, і двері відчинилися.

– Ви б не намагалися викликати мене, коли б я сам не покликав вас, – сказав Лев.

– Тож ви і є той хтось? – уточнила Джил.

– Саме так. А тепер слухай уважно своє завдання. Далеко звідси лежить королівство Нарнія, у якому живе старий король. Він завжди сумний, бо йому нема кому передати трон – він втратив спадкоємця, коли багато років тому його єдиного сина викрали, і ніхто в усьому королівстві не знає, де той тепер і чи живий взагалі. А він живий. Я доручаю вам шукати загубленого принца, шукати доти, доки ви чи то знайдете його, чи то загинете, чи то повернетесь назад, до свого світу.

– Але як ми його знайдемо? – знітилася Джил.

– Я розповім як, дитя, – відповів Лев. – У пошуках тебе вестимуть мої знаки. Ось перший – щойно хлопчик Юстас ступить на землі Нарнії, йому зустрінеться старий добрий друг. Нехай він не гаючи часу привітається із ним – і тоді вам на допомогу прийде надійний помічник. По-друге, залишивши Нарнію, тримайтеся курсу на північ. Прямуйте так доти, доки не побачите руїни давнього міста велетнів. По-третє, на руїнах ви знайдете камінь із написом. Прочитайте цей напис і чиніть, як він звелить. Четвертий знак – принца ви впізнаєте (якщо, звичайно, знайдете його) так: перший, хто за час ваших мандрів попросить вас про щось в ім’я Аслана – в ім’я мене, – той і є принц.

Здавалося, Лев сказав усе, що бажав, і Джил вирішила, ніби має щось сказати. Тож вона промовила: «Щиро дякую. Я зрозуміла».

– Дитя, – промовив Аслан, і голос його якось пом’якшав, – може статися, що ти зрозуміла не так добре, як тобі здається. Але то не біда. Для початку ти повинна все це запам’ятати. Повтори-но мені всі чотири знаки.

Джил спробувала повторити, але вийшло не дуже добре. Лев заходився виправляти її і змушував дівчинку повторювати й повторювати доти, аж поки вона не вивчила їх напам’ять. Він не виказував ознак нетерпіння, тож Джил зрештою набралася сміливості та спитала:

– Але як же я потраплю до Нарнії?

– На моєму диханні, – відповів Лев. – Я дмухну – і тебе понесе на захід цього світу так само, як і Юстаса.

– Чи встигну я розповісти йому про перший знак? Хоч це, певно, не має значення – він, певно, у будь-якому разі підійде привітати старого друга, якщо побачить його, чи не так?

– Не можна гаяти ані хвилини, – зауважив Лев. – Я маю негайно ж тебе відправити. Рушай-но до урвища, а я піду слідом.

Джил чудово пам’ятала, що змарнувала безліч часу з власної провини. «Якби я не накоїла дурниць, Бяклі зміг би разом зі мною почути всі Левові вказівки», – подумала вона і скорилася. Тривожно їй було крокувати назад, до краю прірви, тим більше, що Лева поряд не було – він нечутно ступав слідом за нею на своїх м’яких лапах.

До краю урвища було ще далеко, коли за спиною дівчинки пролунав його голос:

– Стій спокійно. Зараз я подму. Спробуй запам’ятати дві речі. По-перше, постійно повторюй і повторюй знаки: вранці, коли прокинешся, і ввечері, лягаючи спати, і вночі, якщо сон полишить тебе. Багато дивного може трапитися з тобою. Але, що б не сталося, не забувай про знаки та слідуй їм достеменно. А по-друге, я попереджаю тебе: тут, нагорі, тобі зрозуміло те, що я сказав, а там, у Нарнії, все може бути інакше. Тут, у горах, повітря чисте і прозоре – і розум твій ясний, а там, внизу, повітря густіше й думки плутатимуться у твоїй голові. Ти повинна бути дуже уважна. Знаки, коли ти їх зустрінеш, здадуться тобі зовсім не такими, як ти уявляла. Ось чому так важливо пам’ятати їх і не надто довіряти очам своїм. Пам’ятай знаки й вір у них, а решта – неважливо. А тепер, донько Єви, прощавай…

Голос тихішав, доки остаточно не змовк. Джил озирнулась і з подивом виявила, що віддалилася від кручі вже кроків на сто, а Лев золотавою плямою полум’янів на краю. Гадаючи, що він подме зі страшною силою, дівчинка зціпила зуби і стиснула кулачки, але подих Лева був таким легким та ніжним, що Джил і не помітила, як відірвалася від землі. Тепер під нею на тисячі й тисячі кроків униз було лише повітря і нічого більше.

Джил злякалась, але лише на мить: по-перше, земля внизу була така далека, що, здавалося, її і зовсім немає. А по-друге, Левів подих дозволяв так зручно розташуватись у повітрі! Джил то лягала на спину, то поверталась обличчям вниз – словом, крутилася, як їй заманеться, – так само можна вертітися у воді (звичайно, коли вже вмієш плавати). Було тепло й нізвідки не піддувало, адже вона рухалася з такою самою швидкістю, що й потік повітря. Це зовсім не схоже на політ літаком – не було ані шуму, ані «повітряних ям». Коли б Джил хоч раз довелося подорожувати повітряною кулею, вона погодилася б, що між цими двома шляхами пересування є певна схожість, тільки летіти на Левовому подиху значно краще.

– Ой ти ж лишенько! – несподівано схаменулась Джил. – Знаки! Треба їх негайно ж повторити.