Вячеслав Дядек - Може Земля справді плоска?, Вячеслав Дядек

Розділ 4. Невидимі енергії Механіка матриці без машин

Розділ 4. Невидимі енергії

Механіка матриці без машин

Як би мені не подобався фільм Матриця, ідея, що машини можуть утримувати реальність, живлячись лише електрикою, завжди здавалася... занадто вузькою. Бо електрика — це лише один тип енергії. І, правду кажучи, досить крихкий. Так, машини потребують її, але що живить нас — ті невловимі сили, що стоять за думками, емоціями та усвідомленням? Це вже щось зовсім інше.

Уяви реальність, яку підтримує не машина, а сама свідомість. Звучить як фантастика? Але згадай: скільки разів ти почувався виснаженим після дня, у якому майже не було фізичної активності? Розумова енергія, емоції, концентрація — ці невидимі сили виснажують нас не менше за фізичну роботу. Якщо переосмислити матрицю як симуляцію, що живиться людським досвідом, тоді виходить, що ми не в машинній ілюзії — а в енергетичній.

 

Психічне поле: думки як енергія

Це не просто поетичний образ. Багато вчених і дослідників припускають, що думки — це форма енергії. Ми ж вимірюємо мозкові хвилі — електричні імпульси. Але за межами електрики є щось більш тонке, поки що незрозуміле. Чи можуть думки, емоції й наміри створювати енергію, яку ми ще не навчилися фіксувати? Дехто називає це психічною енергією, хоч наука ще не прийняла її офіційно — вона балансує десь на межі.

І якщо думки — це енергія, то що вони живлять? Чи залишаються вони лише в нашій голові, чи розходяться далі, створюючи ефекти в реальному світі? Є чимало досліджень і ще більше історій, коли люди передчували події або впливали на ситуації без фізичної дії. Науковці зазвичай називають це «аномаліями», але питання лишається: а якщо колективна енергія думок справді формує реальність?

 

Позамежами мозку: джерело думок

Звідки беруться думки? Це одне з найдавніших і водночас найзагадковіших питань. Чи створюємо ми їх самі, чи вони транслюються ззовні? І якщо транслюються — то ким? Або чим?

Карл Юнг пропонував ідею колективного несвідомого — спільного ментального простору, звідки надходять знання, образи, архетипи. Але є й інше припущення: думки — і, можливо, вся реальність — можуть походити з джерела за межами індивідуального розуму.

Якщо дивитися на це крізь призму «матриці», то можна уявити, що наша свідомість постійно налаштована на трансляцію життя. Як радіо — ми лише приймачі сигналу, заданого кимось чи чимось більшим.

 

Енергія поза електрикою: налаштування реальності

І знову повертаємось до думки: можливо, наш світ тримається не на електриці, а на сприйнятті. Людське тіло — це складна електромагнітна система, вібруюча на різних частотах. І саме ці частоти визначають, як ми бачимо світ: що здається твердим, прозорим, а що взагалі — невидимим. Ледь змінити частоту — і ми сприйматимемо реальність інакше.

Отож, замість машин, що підтримують ілюзію, уяви реальність, яку формують колективна свідомість і окрема індивідуальність. І якщо змінити кут сприйняття — або ж сам намір — чи зможемо ми змінити сам досвід? Можливо, це як перемикати радіохвилі — інші реальності вже тут, просто ми їх не ловимо.

 

Проходячи крізь стіни

Пригадую історію, яку чув колись давно: нібито ще в XIX столітті хтось у США запатентував метод збирання енергії для проходження крізь стіни. Чи це правда — не знаю. Але сама ідея захопила мене настільки, що я вирішив спробувати.

Ні, я не стверджую, що навчився проходити крізь фізичні перешкоди. Але результат експерименту викликав у мене більше питань, ніж відповідей. Бо що, як ці «стіни» — не фізичні, а ментальні? А що, як, змінивши фокус і стан свідомості, ми здатні переступити не матеріальні перешкоди, а бар’єри сприйняття?

 

На межі сприйняття

То що ж: ми в матриці? Можливо. Але не в тій, де правлять машини. Радше — у реальності, яку живлять невидимі енергії, з якими ми взаємодіємо щодня — думки, емоції, колективне несвідоме. Якщо ми — приймачі у великій симуляції, тоді справжнє питання: на що ми налаштовані — і що від нас приховано?

У наступному розділі ми заглянемо ще глибше — за межі знайомого, в багатовимірність сприйняття. Адже якщо світ — це лише конструкція, можливо, її можна… зігнути. А то й зовсім змінити.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍