Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

що він досяг того, чого так сильно прагнув, незважаючи на заздрість і нарікання супротивників, і від цього часу буде скакати їм по головах; і коли хтось, аби принизити його, сказав, що це нелегко зробити жінці, то він відповів, наче жартуючи, що у Сирії колись панувала Семіраміда, а також, що значною частиною Азії колись володіли амазонки.

23. Наприкінці його консульства претори Гай Меммій і Луцій Доміцій почали розслідування про те, що він вчинив протягом останнього року, а Цезар доручив цю справу сенатові; коли ж сенат відмовився, то він, три дні без успіху посперечавшись, відлучився в провінцію. В той же час притягнули до суду його квестора для попереднього розслідування деяких злочинів. Також і його самого намагався притягнути до відповідальності народний трибун Луцій Антистій, однак завдяки звертанню до цілої колегії його не засудили начебто з тієї причини, що він був відсутній у справах імперії. 2. Тож задля майбутньої безпеки він докладав значних зусиль для того, щоб кожного року серед посадовців мати тих, що йому особисто зобов’язані, і не допомагати жодним претендентам та не допускати їх до влади, за винятком тих, що допомагатимуть йому за його відсутності; і задля дотримання цієї угоди не соромився вимагати від деяких, щоб вони заприсяглися, чи навіть укладав з ними письмовий договір.

24. Коли ж Луцій Доміцій, кандидат на посаду консула, відкрито погрожував, що як тільки заступить на посаду, то здійснить те, чого не міг здійснити, будучи претором, Цезар, щоб відібрати у нього військо, викликав Красса і Помпея в місто Луку, що в його провінції, аби з метою усунути Доміція вони домагалися другого консульства; з їх допомогою наполіг також на продовженні свого терміну на п’ять років. 2. Ствердившись таким чином, до числа тих легіонів, які отримав від республіки, додав також ті, що набрав за свій власний кошт — один з них був сформований з трансальпійців і мав галльську назву, бо називався “Алауда”: озброїв його та витренував відповідно до римських звичаїв і тактики, а згодом усім їм надав громадянство. 3. Тож відтоді не пропускав жодної можливості розпочати війну, навіть несправедливу та небезпечну, як із союзниками, так і з ворожими та дикими племенами, і нападав на них перший, так що сенат вирішив послати легатів[52] для того, щоб визначити статут Галлії, а дехто навіть радив здати Цезаря ворогам. Але оскільки його справи йшли успішно, то він значно частіше і на довше отримував дні похвали[53], аніж будь-хто інший.

25. Ось так діяв протягом дев’яти років свого правління. Всю Галлію, що розташована між Піренеями, Альпами та хребтом Себенна, ріками Рейном та Роданом і загалом простягається на 32 тисячі миль, окрім союзників та племен, що були на доброму рахунку, понизив до статусу провінції і наклав на неї щорічний податок. Він перший, збудувавши міст, почав нападати на германські племена, що жили за Рейном, і завдавав їм великої шкоди; нападав також і на британів, невідомих до того, і, перемігши, накладав на них податки та брав заручників; попри такий успіх зазнав невдачі не більше, аніж три рази: у Британії, коли його флот майже повністю розбила буря, у Галлії, коли під Ґерґовією втратив легіон, і також поблизу германського кордону, коли загинули його легати, Титурій і Аврунцелій, потрапивши у засідку.

26. Приблизно у цей же час втратив матір, потім доньку, а невдовзі й онука. Попри те, республіка була стурбована вбивством Публія Клодія, і тому сенат постановив залишити тільки одну посаду консула, на яку призначити Гнея Помпея; і коли народні трибуни прагнули зробити його колегою Помпея, то Цезар запропонував, що краще, незважаючи на його відсутність, звернутися до народу, оскільки час його керування добігає кінця, і домагатися другого консульства, щоб через це передчасно не покидати незавершеної війни. 2. Досягнувши цього, він знову міг думати про щось значно вище і бути сповненим надії, не пропускаючи жодної можливості публічно чи приватно виявити свою щедрість чи зробити якусь послугу. На кошти, отримані з військової здобичі, започаткував будівництво форуму, лише земля під який коштувала понад сто мільйонів сестерціїв. Обіцяв народові бої гладіаторів і бенкет на пам’ять доньки, чого ніхто до нього не робив. І щоб досягнути найбільшого успіху в цих заходах, влаштовував бенкети як у найманих крамницях, так і в своєму будинку. 3. Відомих гладіаторів, що якимось чином потрапили у немилість глядачів, наказував силою відбивати та затримував їх при собі. Новаків же навчав не на видовищах і не за допомогою наставників, а при помістях римських вершників та досвідчених у зброї сенаторів, переконливо наполягаючи, щоб вони самі намагалися подати цю науку кожному і слідкували за їх навчанням: це видно навіть з його листів. До того ж, назавжди подвоїв платню легіонерам. Зерно, коли його було достатньо, теж вділяв без міри та рахунку, а попри те деколи давав кожному одного раба із загарбаної здобичі.

27. Для того, щоб зберегти свої добрі стосунки та дружбу з Помпеєм, запропонував йому Октавію, внучку своєї сестри, яка на той час була одружена з Гаєм Марцеллом, відхиливши попередню домовленість, а сам просив одружитися з його дочкою, яка була вже обіцяна Фаусту Суллі. Усіх друзів Помпея довкола нього, а також частину сенату притягнув до себе зовсім дармовими або дуже низькими відсотками на позики, а всіх інших, що приходили до нього на запрошення чи навіть без нього, схиляв на свій бік щедрими подарунками, у тому числі вільновідпущеників і рабів, які перебували у милості свого господаря. 2. Тож він був єдиним та найпершим, хто допомагав підсудним, боржникам та розтратливим юнакам, хіба що хтось мав за собою важкі злочини, дуже великі борги чи розпусту, що навіть і він не міг їм допомогти; і таким одразу відверто говорив, що їм необхідна громадянська війна.

28. Не меншими стараннями схилив на свій бік царів та провінції усіх прилеглих територій, одним даруючи тисячі полонених, іншим, оминаючи санкції сенату та народу, надавав військову допомогу — тим, хто хотів, і скільки хотіли; великі міста по всій Італії, Галлії та Іспанії, а також по Азії та Греції прикрашав унікальними спорудами; 2. врешті, коли всі були вражені цим і роздумували, чого він прагне досягти, консул Марк Клавдій Марцелл проголосив едиктом, що він представить перед сенатом справу найвищої ваги для республіки, а саме, що наступник Цезаря повинен передчасно зайти на пост, оскільки війна вже завершилася, встановився мир і переможець повинен розпустити військо; а також звернув увагу на те, що Цезар,