Love - Там, де мовчать серця, Love

Розділ 4: Лист, що не дійшов

Наступного дня Софія не могла відірватися від думок про чоловіка з вокзалу. Його образ, занурений у дощ із червоним відтінком, не зникав. Уперше вона не лише “чула” чиюсь історію, а й відчула тісний зв’язок із нею — з її власним минулим. Усе всередині шепотіло: це не випадково.

Вона вирішила повернутися до речей мами. У старій скрині, загорнутій у квітчасту хустину, Софія знайшла згорток пожовтілих листів. Вони не були відкриті. Один з них був підписаний: “В. Іванов. Станція Н., 1989”. Це був той самий рік, коли мама перестала грати на фортепіано.

Софія відкрила лист і прочитала:

> "Ніночко,
Я не знаю, чи ти коли-небудь прочитаєш це. Я відчуваю, що все закінчується не так, як мало бути. Та якщо хоч колись повернешся на вокзал — знай: я чекатиму. Навіть якщо не буде більше війни, музики чи слів — я чекатиму."

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍