Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

криміналістичної та оперативної техніки, а також групи фахівців. Керівник групи (бригади) складає загальний план розслідування, де детально розробляється кожна версія, епізод. На оперативній нараді план обговорюють, до нього вносять корективи і кожний член групи отримує завдання (наприклад, обробка однієї з версій, встановлення певного епізоду, проведення слідчої дії). Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний індивідуальний план його виконання (наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця, провести обшуки, виїмки, відтворення обстановки та обставин події тощо) та погоджує його з керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить оперативні наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени групи одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії здійснюється у зв’язку і в ході реалізації плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак, незважаючи на це, слідчий робить нотатки, визначає основні питання, обставини, які необхідно з’ясувати під час слідчої дії. Суттєве значення для отримання ефективних результатів має попереднє планування проведення допиту.

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі дії потрібно планувати (наприклад, при здійсненні огляду місця події на великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних злочинців, допитах обвинувачених, які не визнають своєї вини або відмовляються свідчити, допитах свідків, що дають неправдиві свідчення). Планувати необхідно також окремі тактичні операції, якщо вони здійснюються за складних умов.

До основних принципів планування належать: індивідуальність, динамічність, реальність і конкретність.

Індивідуальність планування передбачає, що слідчий при складанні плану розслідування у справі повинен обов’язково враховувати особливості та специфічність кожного вчиненого злочину. Як не існує у природі двох абсолютно однакових за своїми ознаками та особливостями явищ, так не може бути двох абсолютно однакових злочинів. Кожний злочин як специфічне явище дійсності характеризується сукупністю неповторних та індивідуальних особливостей, які притаманні саме йому, і тому слідчий повинен враховувати це при плануванні розслідування у справі.

Динамічність планування розслідування передбачає необхідність врахувати закономірності розвитку слідчих версій. Цей принцип зобов’язує слідчого своєчасно вносити до плану розслідування необхідні доповнення та зміни, які зумовлюються зміною слідчої ситуації.

Реальність планування розслідування передбачає обґрунтованість і реальність версій, що їх висунув у розслідуваній справі слідчий. Реальність планування не може бути забезпечена, якщо висунуті версії є необґрунтованими і відірваними від життя або є лише наслідком нічим не підтвердженої фантазії слідчого. Перевірка таких хибних версій може призвести лише до необґрунтованих витрат часу та сил, втрати доказів, зволікання у розслідуванні справи. До аналогічного результату може також призвести планування таких заходів для перевірки версій, які практично не можуть бути виконані.

Принцип конкретності планування передбачає, що будь-який план розслідування кримінальної справи у цілому та окремої слідчої дії має бути конкретним. Це означає, що мета та завдання розслідування, перелік встановлюваних обставин, перелік необхідних заходів, строків і виконавців повинні бути чіткими та конкретними. У плані неприпустимі загальні та неконкретні формулювання та завдання, такі, як “встановити винність підозрюваного”, “дати завдання органам міліції”, “з’ясувати обставини вчинення злочину”. Необхідно конкретно вказати, які саме обставини певної справи і за допомогою яких саме засобів підлягають встановленню, виконання якого саме завдання потрібно доручити органам дізнання і кому саме, якими мають бути строки виконання тощо.

1.3. Тактичні прийоми, тактичні комбінації, тактичні операції[2]

1.3.1. Поняття і класифікація тактичних прийомів

Поняття тактичного прийому є одним з основних понять криміналістичної тактики. Тактичний прийом — це найбільш раціональний та ефективний засіб дії або найраціональніша лінія поведінки особи, яка здійснює процесуальні дії.

У багатьох працях поняття тактичного прийому по суті ототожнюється з методами практичної діяльності, напрацьованими у сфері криміналістичної тактики. Так, до тактичних прийомів включають висунення версій, планування та інші методи організації розслідування, щоправда, це не є засобом дії і не є лінією поведінки слідчого.

Поява в криміналістиці взагалі та в криміналістичній тактиці зокрема низки нових понять (організаційно-тактичні заходи, тактичні комбінації, тактичне рішення тощо) дає змогу з урахуванням цього уточнити поняття тактичного прийому. Як метод діяльності, висунення версій значною мірою пов’язане з розробленням і прийняттям тактичних рішень. Методи планування, взаємодії слідчих з органами дізнання та громадськістю, які належать до таких прийомів, за своєю суттю є методами здійснення організаційно-тактичних заходів.

Таким чином, з урахуванням уточнюючих обставин, поняття тактичного прийому слід визначити як найефективніший засіб дії особи, котра виконує слідчу дію.

Ефективність тактичного прийому визначається не тільки ступенем досягнення мети, поставленої перед слідчим, який виконує цю слідчу дію, а й додержанням вимог кримінально-процесуальних норм, норм етичних, збереженням здоров’я громадян, які беруть участь у виконанні слідчих дій, нерозголошенням таємниці слідства та джерел оперативно-розшукової інформації. У зв’язку з цим у криміналістиці широко вивчалися питання допустимості тактичних прийомів. Серед критеріїв допустимості тактичних прийомів вирізняють такі:

• законність;

• вибірковість впливу (тактичний прийом повинен давати позитивний ефект тільки стосовно особи, яка приховує правду, і бути нейтральним щодо незацікавлених осіб);

• етичність (не повинен: принижувати честь і гідність учасників розслідування; впливати на позицію невинного, призводити до визнання ним неіснуючої вини; виправдовувати саме вчинення злочину і занижувати його громадську небезпеку; зумовлювати обмову невинних або звинувачення винних у більшій мірі, ніж це відповідає дійсності та їхній вині; ґрунтуватися на необізнаності обвинуваченого або інших осіб з питань кримінального права та процесу; спричиняти розвиток в обвинуваченого або інших осіб низьких спонукань і почуттів, давання ними неправдивих свідчень, здійснення інших аморальних вчинків; принижувати авторитет правоохоронних органів);

• доцільність застосування відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситуації може викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо);

• науковість відповідно до криміналістичних рекомендацій (самостійне “конструювання” слідчим тактичних прийомів може призвести при їх застосуванні до непередбачених наслідків і в кінцевому результаті завдати шкоди);

• погодженість застосування тактичних прийомів (її відсутність у разі спільної роботи в кримінальній справі кількох слідчих може завдати шкоди як процесу збирання та використання доказів, так і оперативно-розшуковій діяльності).

У криміналістиці є різні класифікації тактичних прийомів. Вони ґрунтуються на ступені складності тактичних прийомів і положеннях, привнесених із різних галузей знань (логіки, психології, наукової організації праці). З погляду криміналістичних наукових досліджень ці класифікації безперечно корисні, але для формування практичних рекомендацій криміналістичної тактики вагоміше значення має класифікація тактичних прийомів за видами слідчих дій. Навіть подібні тактичні прийоми під час виконання різних видів слідчих дій набувають помітної специфіки.

У криміналістичній практиці залишається не вивченим належною мірою питання про значення начальників слідчих підрозділів і керівників органів внутрішніх справ у виконанні слідчих