Філіп Рот - Американська пастораль

десяти літ, і в 1958 році відкрилася фабрика в Пуерто-Рико, а сам Швед став молодим президентом компанії. Він щоранку приїздив на Централ-авеню зі свого дому, що знаходився за тридцять з гаком миль на захід від Ньюарка та його найвіддаленіших передмість. Він жив життям першопрохідця на стоакровій фермі, при путівці, який зміївся поміж розкиданими де-не-де плескатими пагорбами аж за Моррістауном, в облюбованому багатіями мальовничому закутку Олд-Римрок, що в штаті Нью-Джерсі. Ціла вічність відділяла його від дубильного цеху, де Левов-дід, приїхавши в Америку, розпочинав із того, що зрізав із дерми міздрю, набухлу та вдвоє грубішу після чанів з вапном.

У червні сорок п’ятого, уже на другий день після випуску з Віквейської школи, Швед записався в морську піхоту, сповнений бажання взяти участь у баталіях, що раз і назавжди поклали б край війні. Батьки, подейкували, були проти і всіляко намагалися відраяти його від морської піхоти, щоб він пішов хоча б на флот. Якщо й перебороти сумнозвісний антисемітизм, яким так славиться морська піхота, ще хтозна, що на тебе чекатиме, коли дійде до висадки на японське узбережжя. Однак Швед уперто наполягав на своєму; коли стався Перл-Гарбор, він, тоді ще підліток, одразу вирішив, що чинитиме так, як повинен чинити справжній чоловік і патріот, відтак якщо по закінченні школи війна ще триватиме, то він піде туди, де плаксіям не місце. На базі Перріс-Айленд у Південній Кароліні подейкували, що висадка морських піхотинців на японське узбережжя відбудеться першого березня сорок шостого року, але саме тоді, коли Швед закінчував курс новобранця, американці скинули на Хіросіму атомну бомбу. І Швед змушений був дослужувати на Перріс-Айленд інструктором із відпочинку та розваг. Кожного ранку перед сніданком він проводив у батальйоні півгодинну ранкову зарядку, ввечері пару разів на тиждень улаштовував боксерські бої, розважаючи новобранців, та ще багато часу проводив у роз’їздах по всьому Півдню, що було пов’язано зі змаганнями з армійськими командами: баскетбольними — взимку та бейсбольними — влітку. За той неповний рік, що Швед пробув у Каліфорнії, він устиг заручитися з дівчиною-ірландкою з католицької сім’ї. Її батько, майор морської піхоти і колишній футбольний тренер, прилаштував Шведа на спокійну посаду інструктора зі стройової підготовки, аби подовше втримати на Перріс-Айленд такого класного гравця. За кілька місяців до демобілізації до Шведа на Перріс-Айленд приїхав батько і цілий тиждень мешкав у готелі в Бофорті, неподалік якого була база. Поїхав він тільки тоді, коли були розірвані заручини між Шведом і міс Данліві. Додому Швед вернувся в сорок сьомому і вступив в Упсальський коледж в Іст-Оранжі. Двадцятирічний, не обтяжений дружиною-іновіркою, ще більше, ніж колись, приголублений славою: єврей — морський піхотинець, та ще й інструктор зі стройової, і не де-небудь, а в найсуворішому таборі у світі. Морпіхами стають у підготовчих таборах, і Сеймур Ірвінґ Левов був одним із тих, хто кував цю породу.

Ми це все знали, бо містична слава Шведа й далі витала в коридорах і класах старшої школи, учнем якої в ті роки я був. Пригадую, навесні десь двічі або тричі ми вибирались разом із друзями на «Вікінг-філд» в Іст-Оранжі, щоб подивитися домашні суботні ігри упсальских бейсболістів. Їхньою зіркою — найкращим відбивальником і першим бейсменом — був Швед. Якось у матчі проти Муленберга він заробив три хоум-рани. І коли ми бачили на трибунах чоловіка в костюмі та капелюсі, то починали шепотіти одне одному: «Агент, агент, якась команда гострить зуб на Шведа…» Я навчався в коледжі іншого міста, коли дізнався від шкільного приятеля, котрий залишився в Ньюарку, що Шведу запропонували контракт із фарм-клубом «Гігантів», що виступав у лізі АА, та Швед відмовився від їхньої пропозиції на користь роботи в батьковій фірмі. Пізніше я почув від батьків, що він побрався з «Міс Нью-Джерсі». До участі в конкурсі «Міс Америка — 49» в Атлантік-Сіті вона встигла стати «Міс округ Юніон», а до того — «Королевою весни» в Упсалі. Родом з Елізабет, столиці округу. Шикса. Дон Двайр. Швед домігся свого.

Одного літнього вечора 1985 року, гостюючи в Ньюарку, я разом із друзями пішов на гру між «Метс» і «Астро» і, коли ми огинали стадіон у пошуках воріт до наших місць, я побачив Шведа, старшого на тридцять шість років, аніж той Швед, якого я бачив у матчі за Упсалу. Він був у білій сорочці, смугастій краватці, темно-сірому літньому костюмі — і божественно, невимовно вродливий. Золотисте волосся хіба що потемнішало на два-три тони, але геть не порідшало; Швед уже не стригся коротко, тепер його волосся майже повністю закривало йому вуха та спадало на комір. У цьому костюмі, що бездоганно облягав його фігуру, він здавався ще вищим, стрункішим, аніж раніше, будучи в баскетбольній чи бейсбольній формах. Першою зауважила Шведа одна дама з нашої компанії.

— Хто це? Невже це… це Джон Ліндсей?

— Боже мій! — озвався я. — Та звісно ж, ні! Знаєте, хто це такий? Це — Швед Левов. — І, обернувшись до друзів, я повторив: — Це сам Швед!

Поруч зі Шведом ішов білявий худорлявий хлопчик років семи-восьми в «метівській» бейсболці та гамселив по рукавичці першого бейсмена, що бовталась у нього на лівій руці, як і в самого Шведа. Явно тато і син. Коли я підійшов до них, вони про щось весело розмовляли.

— Я був знайомий з вашим братом у Віквейку… — почав був я.

— Ви Цукерман? — відповів він, енергійно потискаючи мені руку. — Письменник?

— Письменник Цукерман.

— О, знаю, ви з Джеррі були нерозлийвода.

— Ну, не думаю, щоб Джеррі дуже з кимось водився. Він був надто яскравий, аби просто дружити. Я грав з ним у пінг-понг у вашому підвалі і постійно йому програвав. Для Джеррі обставити мене в пінг-понг було справою честі.

— Так от, значить, який ви тепер. Мама завжди каже: «Він приходив до нас, завжди такий чемний, розважливий». Знаєш, хто це? — звернувся Швед до малого. — Отой самий дядько, що пише книжки. Натан Цукерман.

Хлопчик, пощулився і, спантеличений, пробурмотів:

— Привіт.

— Це мій син Кріс.

— А це мої друзі. — Я повів рукою в бік трійці, що стояла за мною. — А цей добродій, — пояснив я їм, — найвидатніший спортсмен за весь час існування Віквейської середньої школи. Істинний митець у трьох спортивних дисциплінах. Першого бейсмена грав як Ернандес, осмислено. Устигав відбити подачу і добігти до другої бази. Ти знав це? —