Natali Ya - Пісня Ундіни, Natali Ya

З гномами, Гай нарешті вийшов з лісу, і на роздоріжжі розлучився.

- Я в боргу у тебе, а гноми не люблять залишатися в боргу, - сказав Траїн , батько хлопчика, який з невеликим загоном йшов їм на зустріч, і витягнув важкий мішечок. Розкривши його, він дістав звідти жменю такого каміння, якого Гай не те, що не бачив ніколи, але навіть не знав, що існують рубіни, або алмази такої величини. За жменю такого каміння можна було купити весь Нотингем . Але Гісборн , на свій подив відмовився. Він подивився на хлопчика, що пильно стежив за ним, і йому чомусь не захотілося, щоб він думав, ніби Гай врятував його через гроші. Зараз, думка маленького гнома, було для нього дорожче за мішок дорогоцінного каміння.

– Двічі я пропонувати не буду, – попередив Траїн . Гай усміхнувся.

Маленький Торін вийшов уперед.

- Я не забуду того, що ти зробив, якщо тобі потрібна буде допомога, тобі варто прийти, і назвати своє ім'я, я допоможу всім, чим тільки зможу, доки не сплачу борг, - гідно сказав він, і вклонився.

Гаю було смішно, але він не дозволив собі посміхнутися, розуміючи, що хлопчик дійсно говорить від душі, і при нагоді зробить, що обіцяв, і тому Гісборн лише вклонився у відповідь.

- Сер Гай, відтепер ви друг гномів, - сказав Траїн, і теж вклонився. Видно було який він гордий за сина. Розкланявшись, гноми пішли геть, Гісборн дивився їм услід, поки вони не зникли за поворотом дороги, і пішов прямо.

* * * * *

День був не по-осінньому теплий, сонце припікало, і навіть свіжий західний вітер не охолоджував як слід мандрівника, що йшов дорогою через поля. Йому страшенно хотілося пити, а вода, набрана в найближчому струмку, скінчилася, і на багато миль, здається, не передбачалося ні річки, ні струмка, ні села.

Пройшовши ще кілька миль, мандрівник, на радість свою, побачив заїжджий двір. Не минуло й години, як він стукав у ворота. Горбун, що відкрив йому, низько вклонився, і, впустивши подорожнього, зачинив за ним ворота на засув.

— Час зараз неспокійний, а постояльців немає, — пояснив він, і повів гостя всередину.

Будинок заїжджого двору був двоповерховий, і мабуть збудований нещодавно, тому що в загальній кімнаті ще пахло деревиною.

Гай попросив випити, і на пропозицію господаря залишитись пообідати, погодився. Хазяїн попросив його почекати, бо не чекав на гостей, і обід ще не готував. Гай так давно не їв домашньої їжі, що невелике очікування його не засмутило. Схоже, крім горбаня тут і справді нікого не було, тому що ніхто не допомагав господареві на кухні, і за весь час, поки Гай сидів у залі, він взагалі не чув якихось звуків, крім метушні горбуна в кухні .

- Ви господар цього заїжджого двору? - Запитав Гісборн , коли вони нарешті сіли обідати.

- Так, сер, - відповів горбун.

- А чому у вас немає прислуги? – знову спитав Гай.

- Я тільки збудував його, і ще не встиг найняти собі помічників. Ви, звичайно, не впізнали мене, сер Гаю, – запитав Горбун.

Гай придивився до його обличчя, і справді, він звідкись знав цю людину.

- Ти дуже схожий на одну людину, він тримав корчму, набагато східніше звідси, тільки горба в нього не було, - задумливо промовив Гай.

- Так, сер Гай, ви любили випити в моєму шинку, і ще послухати моє дівчисько, щоб її чорти взяли, - з усмішкою сказав шинкар.

- Томасе, це ти? – здивувався Гай.

- І ви ще питаєте? Після того, як ви дали моїй дівчинці грошей на викуп, ця поганка підпалила мій шинок, залишивши мене без гроша. Будувати новий на тому самому місці я не схотів, і подався сюди. Пів року працював у шахті, а заробивши грошей, вирішив збудувати собі заїжджий двір. Місце тут говорять хороше, ближче до зими, цією дорогою багато мандрівників їхатиме, іноді навіть гноми тут проходять, а вже в них грошики є.

- Я сподіваюся, мене ти не звинувачуєш у тому, що трапилося? – із загрозою запитав Гай.

- Ні, звичайно, хоча могли б подумати, перш ніж дівчинці гроші давати, - похмуро сказав господар.

- Вона надала мені послугу, я їй заплатив, от і все, - спокійно сказав Гісборн . Хазяїн таверни йому ніколи особливо не подобався, і він вважав, що тому дісталося по заслугах, але говорити про це вголос звичайно не став.

Подякувавши і розплатившись, Гай вийшов із заїжджого двору, і побачив, що погода непоправно зіпсувалася. Вітер посилився, сонце затягло хмарами, такими чорними, що Гісборну подумалося, чи не піде сніг на початку жовтня.

Хазяїн, який вийшов його проводити, запропонував залишитись у нього на ніч. Гаю дуже не хотілося залишатися в товаристві Томаса, довше ніж того вимагав один обід. Але вирішивши, що безглуздо потрапитиме в бурю, яка збиралася розпочатись з хвилини на хвилину, через дурну ворожість, погодився.

Вони знову зачинили ворота на засув і повернулися до будинку. Щоб убити час, що повільно тягнувся, Гай почав чистити меч, і три ножі, які незмінно були при ньому. Коли один із ножів увійшов у стійку майже по саму рукоятку, Гісборн залишився задоволений, і дозволив собі випити. На вулиці вже вирував справжній ураган, вітер раз у раз вривався через трубу, погрожуючи задути вогнище, а дощ так барабанив у вікно, що господар кілька разів перевіряв, чи не лопнули шибки.

Після вечері, господар пішов стелити Гісборну постіль, і коли спустився, той, хитаючись, від добряче випитого спиртного пішов у кімнату. Гай уже збирався спати, коли до нього увійшов господар.

- Як ви почуваєтеся, сер Гісборн ? – поцікавився він.

Гаю не сподобався тон, яким його спитали.

- Дякую, не дуже , - буркнув він, тому що і справді почував себе огидно, йому здавалося, що він ось-ось, знепритомніє.

- Дуже добре, але перш ніж ви впадете без почуттів, я хочу вам сказати, даремно ви не загинули десь по дорозі сюди, тому що те, що збираюся зробити з вами я, набагато гірше за смерть, - сказав з усмішкою горбун. .

Гай хотів, йому щось відповісти, і потягся за мечем, але тут же звалився на підлогу непритомний.