Ганна Корт - Поява Літи, Ганна Корт

— Як ти знав що мене о цій порі не буде вдома? — запитала  я прямо. 

— Добрі сусіди розповіли що ти з собакою в цей час гуляєш. Зізнатися чесно я їм спочатку не повірив. Не думав що ти собачниця. Доречі ти знала що в цій квартирі не можна з собаками? 

— Власнику Літа дуже сподобалася тому він дозволив мені її залишити. 

Шок Джека потрібно було бачити. Він був миттєвим, але помітним йому на заміну прийшло невдоволення. На вилицях загуляли жовна. 

Я не збрехала. Справді два дні тому сюди явився власник й спершу був невдоволений присутністю собаки. Але потім оглянувши квартиру й не виявивши ніяких ушкоджень й кілька хвилин погравшись з собачкою розм'як й сказав на останок перед тим як піти: "Хай залишається". А наступного дня привіз для собачики іграшку.

— В мене в комірчині завалялася. А їй он я бачу до вподоби. 

Власником був чоловік років сорока. Гладкуватий з животиком й з чорним волоссям. З вигляду суворий, а на ділі м'який та добрий. Літа зуміла його причарувати. Дивовижна собака. 

— О! То це добре. Справді добре! Ну то може присядемо? — запитує колишній відсовуючи для мене стільця. 

— Джеку між нами усе скінчено. Я не кохаю тебе, — від цих слів я відчула нереальне полегшення. 

Він завмер, потім почухав потилицю й нарешті заговорив. 

— Та що ж з тобою так важко? — він втрачав контроль. 

— Це все що я можу тобі сказати. 

— Люсі! Давай не будемо спішити. Нам же так добре було разом! — Джек говорив і попутно наливав у келихи вино. — Я розумію що сильно образив тебе коли попався на тому...тому, що ти побачила. Але я клянуся тобі! Чуєш? Клянуся! Що кохаю я лише тебе! Той секс з секретаркою то просто... Просто розрядка розумієш? В мене стільки стресу на роботі, ще й наші сварки вдома і я. Та вона сама накинулася на мене! А я коли побачив тебе у дверях просто розгубився! Все  так навалилося, — він простягнув мені келих вина. — Я хочу все виправити між нами. Повернути як було раніше. Я клянуся що більше такого не повториться! Нікого окрім тебе я не торкатимусь. 

Він говорив так емоційно, так правдиво й так ніби по справжньому шкодує. Що в якийсь момент я захотіла йому повірити. Мабуть, в мені десь глибоко в душі ще залишилося те бажання й надія бути з ним. Мабуть, я лише думала що все остаточно скінчилося. Мабуть, я все ще боялася залишитися сама. Мабуть, все ще відчувала потребу у ньому. Десь дуже глибока там де рана ще не затяглася. Маленька іскра якої виявилося достатньо аби я дала слабину й підпустила його до себе надто близько знову. 

Я прийняла з його рук келих й зробила маленький ковток. Приємний смак торкнувся моїх рецепторів. Я п'ю рідко. Дуже рідко особливо вино. Я дуже швидко п'янію й джеку це добре відомо. Він зробив ковток і я повторила злегка торкаючись губами алкоголю я хотіла випити зовсім трішки коли Джек рукою притримав бокал й припідняв його тим самим зробивши так аби я випила весь келих за раз. Він теж спорожнив свій келих й підійшов до мене надто близько. Я відчула аромат його одеколону й мене почало нудити. Голова злегка починала крутитися. Він підійшов до мене й поклав одну руку на талію, а іншою торкнувся обличчя. Підняв мою голову й бігло почав оглядати моє обличчя спинившись спочатку на очах, а потім опустивши погляд на губи.

— Мила. Я не вірю що ти так швидко забула ту пристрасть що вирує між нами, і ті почуття, — його голос звучав тихіше звичного більш монотонно та глибоко. 

Занадто близько! Я ледь стримувала себе аби не почати блювати настільки він став мені огидним. Я відчула його подих у себе на обличчі спочатку, а потім він спробував поцілувати мою шию і я нарешті не витримала. Й відштовхнула його з усією силою яку на той момент мала. 

— Прибери від мене свої брудні лапи! Й забирайся геть! — в мені щось клацнуло. 

Він став мені огидним. Його голос, запах, обличчя, тіло, дотик. Усе в ньому. Рештки не сп'янілої свідомості зібралися до купи аби не дати мені зробити помилку якої я вже припустилася вдруге пустивши його до кухні, прийшовши на розмову з ним і прийнявши келих з вином. Потрібно було його одразу гнати щойно побачила у квартирі! Та я цього не зробила. Я сама дозволила йому залишатися в ній. Сама дозволила наблизитися й торкнутися себе. В моїй голові майнула думка що у вині було щось ще. Щось окрім вина. Бо я відчувала себе дуже п'яною.  Занадто як на один випитий келих. 

— Люсі но чого ти? — він усміхнувся й розвів руками в сторону зробив корок до мене. 

— Я сказала забирайся! — гаркнула я. 

Ноги погано тримали, а голова гуділа. Я почула гучний гавкіт Літи й шкрябання об двері. 

— Дурнувата тварюка! — Процідив крізь зуби Джек. 

Літа й справді почала гавкати надто голосно. Звук був чутний по всій квартирі й не тільки. 

— Не смій її так називати! — я не змогла стерпіти того як він назвав мою собаку яка стала для мене за цей тиждень частиною мене. 

Джек знову повернув собі самовладання й спробував просити вибачення зсилаючись на те що не звик до того що хтось так галасує і взагалі він любить тишу. Але обіцяє що звикне до моєї собаки й подружиться з нею обов'язково. Він знову спробував до мене торкнутися й поцілувати та я пручалася й говорила що не хочу його. 

— Ти мені огидний Джек! Я не хочу! — випалила я. 

І йому зірвало дах. Він злісно накинувся на мене з усією силою цідячи крізь зуби. 

— Ах! Значить не хочеш! Огидний! Ну ти в мене зараз! Зараз я тобі! — він боляче мене торкався, почав зривати одяг, вдарив по обличчю. 

На мої благання припинити він не реагував. Я почала плакати. Через гучний гавкіт прийшли сусіди. Вони почали барабанити у двері. Саме у цей момент Літі вдалося відчинити двері й вона одразу прибігла й кинулася на Джека. Вона міцно вхопилася у його руку зубами гучно при тому гарчавши. Вхідні двері з грохотом відчинилися й у квартиру забігла поліція. Побачивши заплакану мене в наполовину порваному одязі й собаку яка досі не відпускала колишнього вона націлила пістолети один на джека інший на собаку. Зрозумівши до чого йде я зіскочила й завопила.