Ганна Корт - Поява Літи, Ганна Корт

Раніше в мене ніколи не було собаки. І я навіть не планувала її заводити. Але одного вечора до мене підійшла худа, покинута бродяжка. Поглянувши в очі якої я знайшла свою споріднену душу. Саме тоді коли найбільше того потребувала.

Глава перша.

Я плелася порожньою стежкою через парк до своєї тимчасової квартири. Повністю розбита й понівечена. З опущеною головою, повними очима сліз й відчуттям самотності. Вечори стали холоднішими, небо похмурішим. Замащені багнюкою джинси, брудні кросівки старе потерте худі пошарпана зачіска. Я виглядала жахливо й відчувала себе ні краплею краще. 
До сьогоднішнього дня я думала що маю ідеальне життя. Турботливих і люблячих батьків, коханого хлопця, роботу мрії. 

З Джеком ми познайомилися в кав'ярні. Я випадково облила його кавою, наші погляди зустрілися й ми одне одного вподобали все як у романтичних фільмах. Я вчилася на дизайнера інтер'єру.  Добре показавши себе на одній із сесій я отримала запрошення в одну компанію. Батьки говорили що пишаються такою розумною дочкою. З Джеком в нас усе було серйозно. Він працює у фірмі батька по виготовленю буд матеріалів. 

Компанія в яку мене запросили знаходиться в Нью-Йорку.  
Джек сам мені запропонував переїхати разом і винайняти житло. Я погодилася. Ми разом уже рік. Після переїзду  все було чудово рівно місяць. Потім почалися проблеми. На роботі мене не злюбила одна співробітниця й тому почала намовляти на мене та підставляти. Вона побачила в мені суперницю яку потрібно було знешкодити будьякими методами. З Джеком ми почали все частіше сваритися. Він не закінчивши сварки гримав дверима і йшов з квартири й не відомо де пропадав усю ніч. Залишаючи мене саму. З істерикою, болем у грудях й відчуттям провини. Де  і з ким він я поняття не мала, а коли запитувала він не відповідав.

У нього тут в Нью-Йорку є офіс в якому він став новим директором. Я там була одного разу й запам'ятала що й де, а головне як добратися. 

Зранку все ще було добре, але ближче до вечора я втратила усе.

На роботі мене насварили й звільнили не давши й шансу на виправдання. До цього мене вже не одноразово попереджали що ще одне зауваження й мене звільнено. Я пропрацювала в компанії два місяці. З першого дня я себе гарно показала. Завжди старанно виконувала всі доручення вчасно помічала помилки в проєкті чи знаходила швидко вихід з критичної ситуації. В один із днів на нараді мене похвалила сама засновниця фірми. Мабуть, це й стало для Хейли поштовхом для дій. Хейла, так звуть мою ненависницю, підробила мій проєкт й видала за свій, а мені підсунула пусту папку. Це стало останньою краплею й мене  осоромивши перед усіма звільнили.  До цього було купа всього. Всього й не пригадаю. Добре пам'ятаю ситуацію з проєктом на який мене  взяли за головну. Коли все було готово й клієнт от-от мав прийти. Я розлила каву на  макети проєкт. Вони були зіпсовані. Хейла ніби випадково проходячи повз турнула мене і я від несподіванки впустила стаканчик. І ніби випадкова у дівчини був готовий новий проєкт більш цікавіший за мій. Його ухвалили, а мене чекала довга та неприємна розмова з начальницею. Як я потім дізналася причина була в, тому що  доки я не прийшла Хейла була улюбленицею, а з моєю появою вона втратила цей титул. Ну вона його повернула. Все що можна тепер сказати. 

Розбита я приїхала в офіс до Джека. Він не брав слухавку тому я вирішила приїхати до нього в офіс. Настрій був зіпсований, але я намагалася виглядати хоч трішки щасливою. Не знаю навіщо. Можливо не хотіла виглядати перед ним такою нещасною.  На пості охорони мене впізнали одразу, тому пропустили без всіляких проблем. Охоронцем був милий та приємний молодий хлопець. Я піднялася ліфтом на потрібний мені поверх. А далі все як у фільмі. 

Я відчиняю двері його кабінету й бачу таку картину: Молода дівчина стоїть на колінах й робить йому мінет.       
Я застигла на міці від шоку, очі наповнилися сльозами, а серце розкололося навпіл. 

-Люсі? Якого біса!? Чекай я все поясню! - почав тремтливо говорити Джек застібаючи свої штани.  - А взагалі ти сама в усьому винна! - раптом виплюнув він байдуже дивлячись на мене своїми карими очима. 
Ніколи не вірила що люди можуть змінювати своє ставлення до когось так різко. Мені забракло повітря я почала задихатися. Зробила крок назад й розвернувшись пішла куди ноги вели.

 — Ти ще до мене на колінах приповзеш! - крикнув мені в слід тепер вже колишній хлопець. 

Одна зі співробітниць спробувала мені допомогти, але я відмовилася сказавши що все добре. Чи радше сказати промямливши. Язик не слухався й у роті було забагато слини.  Напівжива я вийшла з будівлі й набрала номер мами.

— Мамо я його кинула, — сказала я одразу як вона взяла слухавку й розревілася.

— Що? Швидко біжи мирися! Такого чоловіка губити  не можна! Мені байдуже що у вас там сталося! — закричала в телефон мама. Навіть не дізнавшись причини.

— Але...

— Якщо не помиришся з ним ти нам більше не дочка! Ви молоді, в молодих часто бувають сварки через дурниці, але ж це не привід кидати такого достойного тебе хлопця! Милий ти чув наша дочка кинула Джека!

— Алло, — слухавку взяв тато.

— Тату, — проскиглила я.

— У нас з батьком Джека вже є плани. Тому якщо ти не повернешся до нього, то можеш забути про те що в тебе є батько. 

— Але ж... — тато поклав слухавку.
Для мене це стало новим і ще болючішим ударом. В середині усе пекло й рвалося на шматки. Як!? Як вони так можуть? Вони ж говорили що люблять! Що нікому не дозволять мене образити! А зараз виходить що якийсь там проєкт їм дорожчий за мене. Я була у курсі справ батька з батьком Джека. Але я не думала... В той момент мені було байдуже. Я мало не втратила свідомості через сильні емоції та біль. Якась жінка підбігла до мене аби допомогти. Я попросила її викликати таксі.

Ось так просто я втратила усе. Одна в чужому місці без друзів та замалою кількістю знайомих.  Я проревіла усю ніч. А на ранок Джек явився у квартиру за речами.

— Я стомився Люсі.

Все що він мені зумів сказати. 

Сил не було зовсім. Я просто валялася до вечора у ліжку доки не зголодніла. Якось знайшовши у собі сили я одяглася й вийшла до кіоску за чимось їстівним. Коли я виходила з магазину то якийсь тип в капюшоні вхопив мою сумочку й почав тікати. Я кинувши пакет побігла за ним. Наздогнати мені його не вдалося. Поки бігла впала в грязюку. Продукти загубила. На останні п'ять доларів купила пиріжок.  
 Єдине місце яке я встигла вивчити був парк біля дому в якому я жила. В мене не було апетиту хоч шлунок і скручувало від голоду. Я впала на лаву й заридала у голос. Руки були в мене опущеними до низу, плечі тремтіли, а губи викривились від болю який я відчувала у той момент.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍