Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

комівояжерів. Торговців, — підхопив пан Еванс. — А вони, самі знаєте, завжди кудись поспішають.  

Запала мовчанка. Кімнату переповнювали пахощі лаванди, що мали проганяти непроханих Гостей. Букетики свіжої лаванди стояли також у срібних кухликах на камінній полиці та підвіконні. Були тут і інші обереги, скажімо, зроблені з гнутого заліза квіточки, пташки й звірятка.  

Авжеж, вітальню було добре убезпечено від привидів.  

— А зараз у вас хтось зупинився? — спитала я.  

— Ні.  

— А скільки у вас кімнат для гостей?  

— Шість. Чотири — на другому поверсі, дві — на третьому.  

—А де спите ви самі?  

— Лишенько, скільки запитань! — зітхнув пан Еванс. — Ще й від такої гарненької панночки! Я, правду кажучи,   належу   до покоління, яке ще пам’ятає часи, коли діти були дітьми. Ніяких тобі психологічних агенцій, рапір, зухвалої поведінки... Гаразд, ми спимо на першому поверсі, в кімнаті за кухнею.  

До речі, про все це ми вже розповідали поліції. І я взагалі не розумію, чого вам тут треба.  

— Ми скоро підемо, — заспокоїв його Локвуд. — Тільки, з вашої ласки, оглянемо кімнату, де зупинявся пан Бентон.  

Господарі в центрі кімнати вмить завмерли, наче два кам'яні надгробки. Тим часом Джордж, що стояв біля буфета, провів пальцем по пляшечці з кетчупом, залишивши доріжку на тонкому шарі пороху.  

— Боюся, що це неможливо, — відповів пан Еванс. — Ми вже приготували цю кімнату для нових гостей і не хочемо влаштовувати там безлад. До того ж там давно вже не залишилось ані сліду ні від пана Бентона, ні від інших наших клієнтів... А тепер... тепер я змушений просити вас покинути Дім.  

Він рушив до Локвуда. Незважаючи на домашні капці й старезний светр, господар мав рішучий вигляд і аж пашів силою.  

У Локвудовому пальті чимало кишень. В одних лежить зброя, в других — відмички, ще в одній — це я знаю напевно — пакуночки з чаєм про всяк випадок. А ще з однієї кишені він зараз витяг пластикову картку.  

— Це ордер, — повідомив він. — Ордер, виданий агенції «Локвуд і К°», офіційно залученій ДЕПРІК до психологічних розслідувань. Він надає нам право оглядати будь-яку приватну власність, якщо є підстави підозрювати скоєння серйозного злочину або присутність надприродних сил. Якщо хочете перевірити, зателефонуйте до Скотленд-Ярду. Інспектор Мон- теґю Барнс залюбки поговорить із вами.  

— Злочину?.. — старий позадкував і прикусив губу. — Надприродних сил?..  

Локвуд вишкіривсь у вовчій посмішці:  

— Як я вже сказав, ми просто хотіли б оглянути кімнати нагорі.  

— Там немає нічого надприродного, — буркнула пані Еванс. — Погляньте, який тут захист.  

Чоловік поплескав її по долоні:  

— Усе гаразд. Норо, це ж агенти. Наш обов’язок допомогти їм. Пан Бентон, як я пам'ятаю, зупинявся в другому номері, це на третьому поверсі. Прямо пройдете сходами два поверхи — і ви на місці. Не заблукаєте.  

— Дякую. — Локвуд узявся за свою робочу торбину.  

— Залиште краще речі тут, — запропонував пан Еванс. — Сходи вузькі, а нагору йти довго.  

Ми з Джорджем лише мовчки поглянули на нього й закинули свої рюкзаки на плечі.  

— Можете не поспішати, — додав пан Еванс.  

Нагорі було темно. Піднімаючись сходами за Локвудом та Джорджем. я озирнулася і крізь відчинені двері побачила господарів. Подружжя Еванс досі стояло серед вітальні, притулившись одне до одного. їхні обличчя в світлі полум’я здавалися рубіново-червоними. Вони дивились нам услід, схиливши голови вбік під однаковим кутом, і їхні окуляри немовби перетворились на чотири вогненні кола.  

— Що ти скажеш?—долинув згори Джорджів шепіт.  

Локвуд саме зупинився, щоб оглянути важкі пожежні двері на болтах—на півдорозі між поверхами. Двері були відчинені.