Марта Веллс - Всі системи: небезпека, Марта Веллс

роботою було стояти неподалік і спостерігати, як люди проводять сканування чи беруть зразки ґрунту, каміння, води й листя. Відчуття нагальності просто не з’являлося. До того ж, як ви могли помітити, мені байдуже.

Тому відсутність на нашій мапі шести секцій виявилася для мене новиною. Пін Лі та Ґуратин помітили відмінності, і Менса захотіла дізнатися мою думку: це просто дешевий дослідницький пакет з баґами чи маємо злам? Я відчув щиру вдячність за те, що ми спілкувалися через потік і вона не примушувала мене говорити через комунікатор по-справжньому. У стані цієї вдячності я навіть висловив чесну думку: ймовірно, наш дослідницький пакет — неякісна дешевка, але єдиний спосіб дізнатися напевне — це вийти з бази, перевірити одну з відсутніх секцій і з’ясувати, чи є там щось, крім нудного планетарного ландшафту. Звісно, я висловився інакше, але мав на увазі саме це.

Вона відволіклася від потоку, проте я лишався напоготові, адже знав, що Менса схильна до швидких рішень, і якщо я повернуся до серіалу, то муситиму знову перерватись. Я глянув на дані з задньої камери з видом на хаб, аби підслухати розмову. Люди хотіли з’ясувати правду і ходили туди-сюди, обмірковуючи, варто чекати чи ні. Вони щойно зв’язалися через комунікатор з «Дельта-Випадом» з іншого континенту, і та група погодилася надати копії відсутніх файлів з дослідницького пакета. Деякі клієнти спершу хотіли перевірити, чи не бракує чогось іще, інші — вийти просто зараз, тощо-тощо, бла-бла-бла.

Я знав, чим усе завершиться.

Передбачалася коротка подорож, що зовсім трохи виходила за межі їхньої звичної зони досліджень. Однак клієнти точно не знали, куди саме летять, а це тривожно з міркувань безпеки. Якби світ існував на засадах розуму, то я мусив би піти сам, але через модуль контролю доводиться перебувати в радіусі ста метрів хоча б від одного з клієнтів, інакше підсмажуся. Команда знає про це, тому якщо я запропоную податися в самостійну подорож через увесь континент, це викличе підозри.

Тож коли Менса знову відкрила потік, повідомляючи, що вони вирушають, я сказав: згідно з протоколами безпеки, маю відправитися з ними.

РОЗДІЛ 3

Ми приготувалися вирушати на початку денного циклу, засвітла. Супутниковий звіт про погоду обіцяв гарний день для польотів та збирання даних. Я перевірив медсистему й побачив, що Бгарадвадж уже прийшла до тями і розмовляє.

Лише допомігши завантажити обладнання до малої цикади, я збагнув, що летітиму у відсіку екіпажу.

Принаймні я був у броні та непрозорому шоломі. Але коли Менса сказала мені зайняти місце другого пілота, виявилося, що все не настільки жахливо, як я спершу уявив. Арада та Пін Лі не намагалися зі мною заговорити, а Ратті навіть відвернувся, коли я пройшов повз нього в кабіну пілота.

Усі старались не дивитися на мене й не звертатися прямо, тому, щойно ми піднялися в повітря, я побіжно проглянув записи їхніх розмов, які робила хаб-система. Я переконував себе, що все минуло не так погано, якщо Менса запропонувала мені позависати в хабі з командою, ніби я типу справжня людина.

Однак я наїжачився, ознайомившись із тим, про що вони говорили, коли я пішов. Ні, все значно гірше, ніж мені здавалося. Вони погодилися «не тиснути на мене» й були до нестерпного милі. Я більше ніколи не зніму шолома. Я й половини цієї дурної роботи не зроблю, якщо муситиму говорити з людьми.

Це мої перші клієнти, які раніше не мали досвіду взаємодії з вартмехами, тож я міг очікувати на подібну реакцію, якби задумався про таке. Великою помилкою було показатися їм без броні.

Принаймні Менса й Арада відмовили тих, хто хотів зі мною поговорити. Так, поговорити з вбивцеботом про почуття. Ідея така болісна, що моя ефективність упала до 97 відсотків. Я б краще знову заліз у пащу Нападника.

Поки я переймався своїми думками, люди поглядали з вікон на кільце, перевіряли у своїх потоках, як цикада сканує новий ландшафт, і теревенили з тими, хто лишився на базі стежити за нашим пересуванням. Я відволікся, але зреагував, коли автопілот вимкнувся.

Це могло б стати проблемою, але я сидів у кріслі другого пілота, тому вчасно перехопив керування.

Та навіть якби мене тут не було, нічого страшного не сталося б, бо керувала цикадою Менса, а вона завжди тримає руки на штурвалі.

Хоч автопілот планетарного корабля значно простіший за повноцінну систему бот-пілота, деякі клієнти все одно вмикають його і йдуть у хвіст апарата займатися своїми справами чи спати. Менса так не робила і завжди стежила, щоб інші під час польоту теж дотримувалися її правил. Вона тільки щось замислено пробурмотіла й скорегувала курс подалі від гір, в які ми могли врізатися через застопорений автопілот.

Жах від бажання людей обговорити мої почуття змінився вдячністю до Менси, яка наказала їм цього не робити. Коли вона перезапустила автопілот, я перекинув у її потік лоґ, згідно з яким збій стався через глюк у хаб-системі. Менса пошепки вилаялася та похитала головою.

Відсутня на мапі ділянка була розташована неподалік нашої зони досліджень, тож не встиг я відкрити запас викачаних на внутрішній носій серіалів, як Менса повідомила:

— Наближаємося.

Ми летіли над густим тропічним лісом, що тягнувся схилами глибоких долин. Раптом він обернувся на рівнину, помережану озерами й дрібними гаями. Тут було багато голих скель: низькі хребти та розбиті брили. Темні, блискучі, вони нагадували вулканічне скло.

Екіпаж затих — усі вивчали показники. Арада проглядала сейсмічні дані та перекидала їх через свій потік на базу.

— Не бачу нічого, що могло б завадити супутнику закартографувати цей регіон, — промовила Пін Лі. Голос її звучав немов здаля, бо вона сортувала дані, що постачала цикада. — Жодних аномалій. Дивно.

— Хіба що скелям притаманна своєрідна невидимість, яка й не дала супутнику їх зазнімкувати, — сказала Арада. — Сканери реагують дещо незвично.

— Бо сканери лижуть яйця корпорації, — пробурмотіла Пін Лі.

— Можемо приземлятися? — запитала Менса.

Я збагнув, що вона чекає від мене оцінку безпеки. Сканери працювали ніби справно, фіксуючи низку факторів ризику, однак ті не відрізнялися від ризиків, з якими ми мали справу раніше. Я відповів:

— Так. Але треба пам’ятати, що ми знаємо про існування принаймні однієї життєвої форми, здатної рити тунелі в скелі.

Арада трохи пововтузилась у кріслі, наче їй кортіло вийти.

— Знаю, слід бути обережними, але, гадаю, безпечніше буде дізнатися: ці білі плями в сканах супутника виникли випадково чи навмисно.

Отоді я й збагнув, що вони не відкидають можливості саботажу. Я мав це зрозуміти раніше, коли Пін Лі запитала, чи можна хакнути хаб-систему. Але тоді на мене дивилися багато людей і я хотів тільки швидше забратися звідти.

Ратті та Пін Лі її підтримали, а Менса прийняла рішення:

— Приземлимось і візьмемо зразки.

— Прошу, будьте обережні, — долинули з бази крізь комунікатор слова Бгарадвадж. Її голос досі тремтів.

Менса обережно посадила літальний апарат — ноги цикади ледь чутно торкнулися землі. Я вже стояв біля виходу.

Люди понадягали шоломи, тому я відчинив люк і зачекав, доки трап опуститься. Зблизька камені теж нагадували скло, переважно чорне, але іноді в ньому прослизали й інші кольори. На такій близькій відстані до поверхні сенсори цикади підтвердили, що місцева сейсмічна активність дорівнює нулю, але я все одно трохи пройшовся, наче пропонуючи комусь на мене напасти. Якщо люди бачитимуть, що я справді працюю, вони не підозрюватимуть про хакнутий модуль контролю.

Спустилася Менса, а