Arachne - Привиди З Планом, Arachne

Але цього разу вони йшли не з холодом смерті, а з теплом дружби. Стара цвинтарна земля стала місцем не страху, а справжніх веселощів, повних чудес і несподіваного союзу, який не зникне навіть після закінчення Хеллоуїна.

- Що ж, друзі, - сказав Бо, дивлячись, як останні гості йдуть. — Думаю, ми влаштували найнезвичайніший Хелловін в історії цвинтаря!

— Та хто б міг подумати, що ми так весело проведемо ніч! — погодився Ух, ліниво ширяючи поруч.

Шеп усміхнувся, задоволений результатом:

— Наступного року треба спробувати налякати когось все ж таки, але, може, ще трохи повеселимося?

***

Коли все здавалося закінченим, і туман почав огортати цвинтар, Шеп раптом помітив, що щось не так. Озирнувшись, він зрозумів: туман ставав дедалі густішим, а замість того, щоб розсіюватися з першими променями сонця, навпаки, згущувався і темнів. Незабаром цвинтар знову поринув у морок.

— Ей, це ви бачите? — тихо спитав Ух, намагаючись розгледіти щось далеко.

З туману долинув дивний звук — шарудіння, а потім тихий зловісний сміх.

- Це не ми, якщо що, - прошепотів Бо, дивлячись на Шепа з тривогою.

У цей момент перед ними постала висока постать у плащі. Її обличчя було приховано під каптуром, а довгі руки з кістлявими пальцями повільно ковзали в повітрі. Вона здавалась частиною туману, начебто зливалася з ним.

- Який прекрасний Хелловін ви влаштували, - сказав незнайомець, його голос був хрипким і холодним, як вітер із могил. — Але забули запросити найголовнішого гостя…

Шеп, Ух та Бо переглянулися. Їхні серця завмерли від несподіваного страху. Ця істота явно не належала до веселих монстрів і привидів, що танцювали вночі.

- Хто ти? — обережно спитав Шеп, ховаючи за спиною тремтячого Бо.

Фігура повільно підвела голову, і під каптуром заблищали два крижані очі.

— Я той, хто править ночами на цьому цвинтарі, — прохрипів незнайомець. — І ця ніч не мала бути такою веселою. Хелловін - час страху, не радості. Я темний дух цвинтаря, і я прийшов повернути те, що належить мені!

Примари завмерли. Вся магія веселощів, створена ними за ніч, здавалося, розтанула в повітрі. Але Шеп не збирався здаватися так легко.

— Слухай, містере дух, ми тут трохи переборщили з веселощами, так, але ж ти можеш приєднатися! - сміливо запропонував він. — Ми не проти ще однієї моторошної вечірки. Тільки, може, без усіх цих "темрява і темрява"?

Дух замислився на мить. Його очі трохи звузилися, наче він зважував пропозицію. Але потім з його грудей вирвався ще гучніший сміх, що змусив туман закрутитися навколо нього вихором.

— Веселощі? Хм... Можливо, я надто довго був у тіні. Можливо, і мені час трохи розважитися...

Несподівано дух скинув свій плащ, і перед привидами з'явився старий, але енергійний скелет у святковому капелюсі та з бубонцями на кістлявих руках.

— То чого ж ми чекаємо? - крикнув він, простягаючи руку Шепу. - Продовжимо вечірку!

Примари від несподіванки завмерли, а потім вибухнули сміхом.

— Оце поворот! — вигукнув Ух, підкидаючи капелюх у повітря.

І так продовжилася найдивніша ніч в історії цвинтаря. Крики, сміх і танці знову наповнили повітря, але цього разу до них приєднався сам дух Хеллоуїна — старий, але веселий скелет, який, як виявилося, був не таким страшним, а просто трохи самотнім.

***

Нова ніч на старому цвинтарі добігала кінця, і туман почав розсіюватися. Але веселощі не вщухали. Дух Хеллоуїна, що весело гуркотить бубонцями, танцював серед примар та інших монстрів, а Шеп, Ух і Бо, переповнені енергією, вже вигадували нові жарти та розіграші.

Але раптом, у розпал веселощів, Бо зупинився і прислухався. Його очі округлилися, і він схопив друзів за рукави:

— Ей, ви це чуєте? — спитав він тихо, на що Ух і Шеп здивовано замовкли.

Десь із глибин цвинтаря долинув важкий стукіт, ніби хтось повільно крокував старими кам'яними плитами. Звук ставав дедалі ближче.

— Не знов щось страшне, правда? — промимрив Ух, озираючись. — Я вже звик до веселих сюрпризів, годі нам моторошних!

Шеп підняв руку, закликаючи всіх мовчати. Звук справді був дивним — не схожим ні на шурхіт, ні на звичайні кроки. Це був металевий стукіт, ніби щось велике й тяжке прокидалося під землею.

І тут із землі, прямо перед групою, вирвалася величезна рука, зроблена повністю з іржавого заліза. Рука чіплялася за камінь, намагаючись вилізти назовні, її пальці скреготіли надгробками. За нею пішла масивна бронзова голова з зеленими очима, що горять.

— Це… що таке?! — скрикнув Бо, ховаючись за Шепа.

- Ох, це ж бронзовий голем! — радісно вигукнув Дух Хелловін, оглядаючи металевого гіганта. — Давно його не бачили на вечірках! Зазвичай він дрімає століттями, але, мабуть, ми його розбудили!

Голем, повністю вибравшись із землі, подивився на всіх присутніх. Його очі заблищали яскравіше, і він повільно заговорив гучним, металевим голосом:

- Хто порушив мій спокій?

Шеп ступив уперед із звичайною своєю зухвалістю:

- Це ми, звичайно! Але не хвилюйся, ми просто влаштували невелику вечірку. Можеш приєднатись, якщо хочеш!

Голем примружився, і його механічний голос наповнився чи то інтересом, чи то загрозою:

- Вечірка? Багато років минуло з того часу, як я бачив свята. Але я маю одну умову.

- Яке? — спитав Шеп, чекаючи каверзи.

— Мені потрібне нове серце, — відповів голем, і його очі заблищали ще яскравіше. - Старе давно не працює. Без серця я не можу довго танцювати.

Усі завмерли. Адже якщо голему потрібне серце, це означає, що хтось має його віддати. Але Шеп, не моргнувши оком, засміявся:

- Без проблем! В нас тут багато чарівних речей. Дай нам хвилину, і ми знайдемо тобі підходяще!

Примари кинулися шукати щось, що могло підійти на роль серця для гігантського голема. Відьми, вампіри та перевертні дивилися здивовано, намагаючись придумати, чим замінити серце.

І тут Бо, який зазвичай залишався осторонь подібних рішень, несміливо простяг руку і підняв з землі маленький гарбуз, що світився, що залишився з минулої ночі.