Tалі Птах - Сни Морфея , Tалі Птах

— Добрий день, Моро, — привіталась поважного віку жінка. Її сиве волосся було розплетене, надиво його було багато, — як почуваєтесь? 

— Вітаю. Нема на що жалітись, — спокійно відповів Алекс і зручніше сів у крісло.

— Сьогодні не вийшло зустрітись наживу, шкода. На наступну зустріч дуже прошу прийти, більш детально поговоримо про ваше самопочуття.

— Пані Нора, ця зустріч не була запланована завчасно. Ви її назначили зранку, а я і так через раз у дітей буваю. Тому ніяк не міг приїхати, бо то зайняло б час, який я маю витратити на закриття сьогоднішнього плану. 

— Я вас не сварю, Моро, — жінка посміхнулась, сказавши це так тепло, як тільки можливо, — Хіба я не знаю, що ви зайнята людина. Мене наполегливо просили з вами зустрітись. Ви самі знаєте чому. Вчорашня конференція закінчилась зривом, чи не так? Я бачила запис. Звичайна реакція на подразник. Мельник знає, що слова були вирвані з контексту. І на правду, я сама б роздерла цю дівчину. Проте, навіть комітет з захисту дітей мені телефонував. 

— Якщо ви знаєте, що та ситуація ніяк не пов’язана з нападом шизофренії, чому тоді ми зустрілись?

— Моро, — жінка зробила паузу і трохи піджала губи, — я буду відверта. Я змушена подати прохання на вилучення дітей, якщо будуть на то причини і не тому що я маю щось проти вас. Я не займаю нічию позицію, тільки сторону закону хіба що. Я працюю з вами з того часу, коли ви були «Ауексом». Будьте і ви відверті зі мною. Якщо відбудуться зміни, ви маєте мені повідомити. І ви знаєте, що це не значить, що я одразу позбавлю вас дітей. 

Моро нічого не сказав. Непомітно кинувши погляд на світлину поруч з монітором, Алекс відвернув голову і глибоко вдихнув.

— Я чекаю на нашу зустріч в понеділок. Ця бесіда майже не мала сенсу, але ж ви самі знаєте, хто на ній наполягав, — Нора ще раз посміхнулась і, попрощавшись, завершила розмову.

Кілька хвилин інженер мовчки сидів і гледів перед собою. Тіло було ватним, не слухалось, руки пекли і кололи. У вухах щось шуміло, напевно кров, яка приливала в мозок. Від цього розболілось біле око. Голова його була повернута до великого панорамного вікна. Моро сам проектував інженерний корпус і свій кабінет. Звідси можна побачити все місто. Ось воно, як на долоні. Серед зелені і світлих споруд дуже контрастувала школа, а точніше ті самі стовпи. Моро міг розгледіти всі вісім. Літнім ранком вдавалось розгледіти ту саму павутинку – вона смарагділа на сонячному промінні. Дивно, що на усьому материку тільки цей клаптик землі виявився найродючішім, слухняним, теплішим, з ідеальним кліматом, що так необхідно, щоб діти були здорові і в безпеці. 

Нарешті сили вернулись і Моро повернув голову на світлину. Дві світлі, ледь не білі, голови з карими очима усміхненно дивились на Алекса. Обидві дитини були копією матері. З хлопцем зрозуміло, Рей пасинок. Алекс одружився зрілим на молодій дівчині, яка залишилась одна з немовлям пілігримом Хроноса на руках. А Ліра... Дитя Аїда. Таке ім’я їй дали добрі люди, коли все ж таки вона народилась живою.

Добре, що вся ненависть від колишніх пілігримів залишилась Алексу. Бо жоден з тих самих пілігримів не міг народити дитину, а Моро не тільки жив довше звичайних аїдовців, ще й донька родилась від його насіння. Проклятий, чи благословенний Аїдом, Алекс перший хто пригортав рідну дитину до грудей. 

Згадавши про дітей, інженер підвівся і повернувся до принтерів.