Микола Ярмольчук - Зустріч, Микола Ярмольчук
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вже наступні дні ми були весь час разом. Відвідали також наше тихе місце в парку.
Моєму щастю не було меж. Дівчина, в яку я закоханий, поряд зі мною. Що може бути краще…
– Я зголодніла. – Сказала Вікторія, потираючи рукою свій живіт.
– Зайдемо кудись і купимо щось?
– Ні-і-і… Я хочу щось цікаве!
– Щось цікаве?
– Так! Щось цікаве і смачне.
– Гм. Може щось приготувати для тебе? Ха-ха.
– Приготувати? Ти можеш?!
– Звісно.
– Пре-е-е-красно! Хочу!
– Тоді підемо до мене додому?
– Згода! – захоплено відповіла Вікторія.
***
Покинувши спекотну вулицю, ми опинилися у мене вдома. Нарешті вона знову тут.
Першим ділом я прийнявся готувати їй щось смачненьке.
– Будеш пасту з вершками?
– ТАК!
Над своєю відповіддю вона довго не думала. Тому я захоплено почав готувати їй, але й все ж таки нам, перекусити. Вікторія сиділа за столом, споглядаючи за моїми діями. Здається, що їй це дуже подобається. Те, що я їй щось готую. Мені й самому приємно це усвідомлювати.
“Зроблю для неї, що завгодно, лиш би вона була щаслива…”
– Вуаля! Все готово. Ось, прошу, твоя паста. Смачного!
– ДЯКУЮ!
Також не забув і про порцію для себе. Сів поруч біля Вікторії і ми завзято почали поглинати приготовану мною пасту.
– Це дуже смачно! – запищала Вікторія.
– Дякую, мені приємно! Хе-хе.
– Хочу, щоб ти мені завжди готував!
– Я не проти. Ха-ха!
– Ого, то ти не проти стати моїм поваром?
– Так, ха-ха, не проти.
– Дивний ти, погодився бути моїм ручним поваром.
– Для тебе я буду ким завгодно!
Вікторія знову нічого не відповіла, лиш мило посміхнулась та почервоніла.
***
– Ох-х, я так наїлася!
– Я також…
– Це було нереально смачно! Я за-до-во-ле-на!
– Прошу, ха-ха.
– Але тепер я хочу перепочити.
– Йдемо до моєї кімнати?
– Т-так…
Вікторія ніяково погодилась, проте по ній було видно, що дуже хоче піти.
Ми обоє, як пінгвінчики, рушили поволі до моєї кімнати.
В ній все було так само, як і завжди. Ліжко було на своєму місці. А світло сонця затримували темні штори.
Вікторія неймовірно зраділа, коли побачила просторе м’яке ліжко. Впала на нього, немов на батут.
– Ти теж лягай…
– А, добре. – Ніяково відповів я.
Тепер ми знову лежали разом, як того чудового дня…
Моє серце божевільно забилось, як ніколи раніше.
– Мені так добре з тобою, – тихенько сказала Вікторія, обійнявши мене, – хочу, щоб так було завжди.
Я також не став втрачати часу, обійняв її у відповідь.
– Я також хочу, щоб так було завжди…
– Ти мені снився. Це було давно, але досі пам’ятаю все, кожну деталь. Ми лежали ось так.
– Мені теж таке снилося. Віщий сон? Хе-хе.
– Мабуть… А ще там було дещо, ти мені дещо сказав.
– Сказав? Що саме?
– Не можу цього сказати. Хочу, щоб ти це сам сказав…
Її очі неймовірно гарно заблищали. Від цього в мене перехопило подих…
Я задумався, що саме їй сказав. Мені було дуже цікаво. Але вона на мене так дивилася, чекала моєї відповіді…
Було страшно помилитися, проте, набравшись сміливості, я сказав те, що вже так давно хотів їй відкрити…
– Вікторіє…
– Щ-що?
– Я…
– Що?
– Я закоханий у тебе. Я кохаю тебе…
Її оченята ще більше вкрились мокрою плівочкою. Здається, це те, що вона хотіла так почути.
– Ти це сказав… Я так хотіла це почути. Це взаємно! Я тебе також кохаю! Я так мріяла зустрітися з тобою. Ти не полишав моїх думок.
Її руки ще міцніше обхопили мене, а мої - її.
Найкращий момент за останній час.
Не міг відвести свого погляду. Вона така красива. Наймиліша…
“Не можу більше стримуватися…”
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зустріч, Микола Ярмольчук », після закриття браузера.
