Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

День 2

Прокинувшись з самого ранку, Мілана потягнулась та встала з ліжка батьків. Сходила в туалет, потім зазирнула до ванної кімнати та помила руки. Зайшла на кухню та попила водички. Позіхнула та поставила чайник на вогонь. Швидко помила чашку, що залишила вчора у раковині та кинула пакетик чаю.

            Треба прокидатись та збиратись на туристичний гурток. Але ж батьки не прокинулись. Одразу на дівчину впали спогади вчорашнього дня. Мама та тато сплять, вулиці пусті, школа закрита. Мілана кинулась у спальню, підбігла до батьків. Ті спали як і вчора без рухів та смикань. Лише Аліша підняла сонну морду та нявкнула, наче сказала, щоб та не хвилювалась. «Все добре! Все добре!» - повторювала Мілана про себе, заспокоюючи своє серце, що намагалось вискочити з грудей.

            Згодом, дівчина сіла поряд з мамою, поклала на неї руку та почала гладити ногу. Вона навіть не намагалась будити їх, наче зрозуміла, що все це нічого не змінить. Вони сплять цим проклятим міцним сном. Та зараз треба щось робити.

            Мілана встала та пішла до вітальні. Там посиділа трохи, дивлячись на телевізор. В мить, схопила пульт та увімкнула пристрій. Засвітилась заставка, потім швидко увімкнула телебачення. Програми, фільми, телешоу. Не було прямих ефірів, не було ніяких новин про сон дорослих та дивні пусті вулиці. Дівчина зрозуміла що бачить перед собою ретельно сплановану програму телепередач на тижні вперед. Тільки записи й нічого більше.

            Засвистів чайник, тому Мілана вимкнула телевізор, кинула пульт та побігла до кухні. Заварила чай та відкрила холодильник. Продуктів було мало, зазвичай тато ввечері ходив до магазину. Трохи хлібу, позавчорашня каша, запечена свинина та гриби. Залишки ковбаси та пару огірків. Ще лоток з яйцями, наполовину пустий. Треба йти в магазин.

            Дівчина закрила холодильник та зрозуміла, що треба йти в магазин. Зайшла до спальні взяла речі. Аліша побачивши, що дівчина збирається на вулицю, скочила та побігла на кухню перекусити. Мілана вдягнулась, закрила спальню, все хвилюючись, що розбудить батьків. Відкрила шафу та дістала свій гаманець. Висмикнула пʼятсот гривень, що відкладала на косметику та сунула в кишеню.

            Як тільки вона вийшла до коридору, щоб вдягнути куртку та взуття, побачила Алішу, що сиділа біля входу.

Ти підеш зі мною? – спитала здивована дівчина, на що отримала погодження легким кивком морди, - це просто супер!

Подруги вийшли на вулицю та пішли в сторону магазину. Оминули майданчик, чкурнули між будинками та вийшли на той же дитячий майданчик. Так само, як вчора, Мілана стрибнула на колесо біля пісочниці та побігла до багатоповерхівки.

Як і вчора, сьогоднішній день не відрізнявся. Навколо тиша, повна відсутність людей. Проходячи під’їзди, дівчина не побачила та не почула літніх бабусь, що любили всіх обговорювати. Проходячи дитячий майданчик, вона не почула дитячий сміх та плач, що дуже часто перемішувався в хаос звуків та криків. Також, не було чути сигналів машин, вібрацію швидких фур, сирен поліції чи швидкої допомоги. Абсолютна тиша та відсутність рухів.

Лише скрип старої гойдалки, якою грався вітер, хитаючи зі сторони в сторону. Лише шум фруктових дерев, які вітались з тобою. Більше нічого. Житлові будинки, майданчики, лавки, та навіть смітники, все понурилось в сон. Це починало просто лякати, не кажучи про паніку, яку постійно дівчина намагалась тримати в кулаку.

Вже біля самого магазину, дівчина відчула неймовірний сум, адже згадала як постійно заходила сюди з татом. Вони постійно про щось говорили, сміялись та шуткували. Зараз тато спить та не прокидається. А вона сама йде до магазину. Хоча ні, не сама, з нею улюблена киця. Аліша дійсно всю дорогу бігла поряд, не відставала ні на крок. То муркотіла, то стрибала як кошеня, то несподівано нападала на дівчину та відскакувала в сторону.

Дійшли до вхідних дверей, Мілана потягнула ручку. Двері відчинились, адже магазин працював цілодобово. Магазин! Тільки зараз до дівчини дійшло що сплять її батьки. Інших людей вона просто не бачила. Вона заскочила в магазин та повернула вправо до кас.

Допоможіть! Допоможіть! – закричала Мілана, але зупинилась як вкопана.

Очам Мілана відкрилась сумна картинка. В магазині було п’ять кас,  за двома з них були касири. На превеликий жаль, обидва касири лежали на столі. Поряд, дівчина побачила охоронця, що підпер стіну, опустившись на коліна. Всі дорослі спали, спокійно та міцно. Один в один, як і батьки дівчини.

В цей момент, Аліша наздогнала Мілану та потерлась об неї, відволікаючи. Дівчина не відводила погляд від сплячих людей, тому кішка почала кусати її за пальці. Дівчина ойкнула та смикнула руку від гострих зубів кішки, подивилась на неї та хотіла посваритись. Але ці круглі благаючі очі не дали цього зробити.

Ти права, подружка, - зітхнула Мілана, - не потрібно засмучуватись. Я доросла та вже почала розуміти, що сплять не тільки батьки. Сплять всі дорослі. Не просто так, вчора я нікого не побачила. Ніхто просто не прокинувся. От і все.

Мілана знову зітхнула та махнула Аліші в сторону входу до торгового залу. Треба повертатись о справ та зібрати продуктів. Оскільки в цьому магазині дівчина була дуже часто, в пошуках не було проблеми. На вході вона взяла кошик та почала збирати все по черзі. Трохи овочів. Не забула про декілька пляшок Кока-коли. Кинула пачку з попкорном. Взяла чорний хліб, нарізаний шматочками. Ледь дотягнулась до кефіру та прихопила декілька солодких сирків. Кинула спайку нарізаної ковбаси та дістала пачку пельменів. Зайшла до відділу з сирами, вибрала той, що більше полюбляла. Не забула і про сухарики зі смаком гострих помідорів. Зразу поклала п’ять пачок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍