В. Ярошенко 1 Червоногривий кінь заходу Далеко гривою махнув. На степову розкішну вроду Мов хтось імлою повінув. І засвітились в небі очи, І під їх впливом, в темноті, В степу, в безлюдній самоті, Встають, встають примари ночи… 2 Неначе у вічі відживлені міти Встають Геродотові «царськії скити», Як бачим на вазах, як в давніх роках, На конях, у шкірах, і лук у руках. Міцні, бородаті, з плесковатим видом Майнули по степу з гуканнями – кликом, І степ закурився, трава прилягла, І знов степовая шумить ковила… 3 І знову йдуть гунни, лихі азіяти Європу західню під владу узяти, З очима косими, вогонь-скакуни! Піддайтеся, готи! Це Долі сини! І знову минуло, і тихо все стало… Їх скільки, народів, у степ завітало! Оті проминули, оті полягли, — І шум лиш зостався по них ковили… 4 Бачу: печеніги, Про свої набіги Радячись, вартують у степу пустім. Пролунала слава Князя Святослава, Він верта, – щоб згинуть в повороті тім. Дужий, довговусий, Він верта до Руси. Любить князя вітер, роздимає чуб. Печеніги стрінуть, Череп з князя здінуть. — Пий з його хто хоче, прикладай до губ. 5 Див гукає, половців звучи.
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невідоме Розстріляне Відродження», після закриття браузера.
