Наталія Косенко - ( Не ) закохані, Наталія Косенко

Мʼякі теплі губи лишили поцілунок біля скроні, а тоді поповзли нижче. Вилиця, щока, підборіддя… Довгі жилясті пальці легко ковзнули по шкірі й зупинилися біля губ, ледь відчутно стискаючи шию.

— Господи, Ясмін, що ти зі мною зробила?

Вперлася долонями в міцні груди й відчула, наскільки гаряча в нього шкіра. Стас палав. Чи то від пристрасті, чи то від кохання, та зараз не було жодної різниці. Той вогонь, що тік по його жилам, крізь шкіру, крізь вологі доторки язика, крізь єдиний подих передався і їй.

— Ще далеко не все, що хотіла б зробити…

Вони кохалися. Вперше не трахались, як скажені, а саме кохалися. Стас підхопив її на руки й поніс до ліжка. Було відчуття, що все у них вперше. Бо руки хлопця повільно пестили все її тіло, тамуючи жагу. Бо обоє тремтіли й шепотіли якісь дурницю. Бо обоє ніяк не могли відірвати очей один від одного. І щоб раніше не запалювало їхню кров, зараз то було кохання.

Вони пробули у тому містечку три дні. Три рази Ясмін зранку приходила до палати матері. Три рази по годині сиділа біля її ліжка. Вони розмовляли. Було далеко ще до довірливих стосунків мами й доньки, та все ж кілометри між ними танули, як крига на сонці.

Ясмін довго шукала в собі сили пробачити мамі слабкість. Та несподівано знайшла все в іншій людині. Бо ж в очах Стаса вона була сильною. А ще розумною і красивою. Дивилася в ті очі, як у дзеркало й потроху набиралася впевненості.

Перед відʼїздом домовилися з мамою про терапію. Мама без сторонньої допомоги себе не збере докупи й вона погодилась ходити до психолога. Величезний тягар покотився з плечей і розлетівся на уламки під ногами. Більше Ясмін не хотіла тягати на собі минуле. Не хотіла знову збирати ті уламки в якусь химерну подобу реальності й різати об неї руки, тому просто викинула все у сміттєве відро.

Гуляючи по місту востаннє навіть купила собі помаду. Вперше нафарбувала вуста червоним кольором. Вперше зробила їх такими помітними. Не дивно, що Стас не міг відірвати погляду від губ, а тоді розмазав ту помаду пальцями, язиком, членом…

Вони поверталися затемно. Стас припаркував авто біля гуртожитку й довго дивився то на неї, то на вікна. Ясмін розуміла, що він хоче щось сказати, а тому сиділа мовчки й чекала.

— Не запросиш?

Здивував. Що йому там робити? Тим більше сексом вони ось тільки займалися. Та й гуртожиток, то маленький вулик, там не побудеш вдвох.

— Навіщо?

— Я б допоміг тобі зібрати речі.

Від серйозно тону мурахи виступили на шкірі. Темний погляд так глибоко вдивлявся в очі, що Ясмін могла відчути його в собі. Як він шарить єством, нутрощами, й намагається виловити в тілі душу.

— Приїзди завтра. Не будемо драконити коменданта вночі.  Я сама зберу речі.

Це вона сказала? Й сама здивувалася, як і Стас.

— Думав, доведеться вмовляти, або навіть погрожувати.

— Думала, ти помітив, що коли діло стосується тебе я спочатку дію, потім думаю. Тож як казала Скарлет, я подумаю про все завтра. Бувай.

Вона вилетіла з авто навіть не поцілувавши його востаннє. Бо знову тремтіння народилося в грудях і розповзлося по всьому тілу. Вона б не змогла піти. Ні сьогодні, ні завтра, ні будь-коли. А їй треба було трохи часу. Хоча б, аби зібрати речі й добре подумати, що взяти з собою у нове життя.