Наталія Косенко - ( Не ) закохані, Наталія Косенко

— Зізнавайся! Куди поділися всі цукерки!

Ясмін почула ще з коридору стальний голос Стаса і закотила очі. Завжди він намагається бути суровим, а потім заціловує доню аж до пʼят.

— Їх зʼїли пустотники, татуню!

— Пустотники?

— Маленькі чоловічки. Вони в стінах живуть. Ти що, не знав?

— То це їм по сідничкам надавати?

— Можеш і їм, але тоді вони зʼїдять увесь шоколадний торт!

— Ох і шантажистка!

Міла верескнула, коли Стас закинув її собі на плече. Їхня пʼятирічна донька й справді була ще тією баламутницею.

Увійшла на кухню й посмішка сама розквітла на губах. Вони приготували вечерю… У вазочці на столі стояв гарнюній букетик свіжих квітів, а поряд в тарілочці самітньо лежала одна цукерочка, хоча зранку ще була повнісінька тарілка.

— Ти й справді зʼїла усі цукерки, Міло?

Донька злізла з татових рук і підбігла аби прошепотіти на вухо:

— Заховала у шафі на чорний день… Тільки татові не кажи! Він зʼїдає усі цукерки, коли я сплю…

Пообіцяла не казати. Тим більше, що до зникнення цукерок і сама була причетна. Надуті пухтенькі щічки так і манили їх обцілувати. Міла була точнісінькою копією Стаса. Така гарнюня, що хотілося затиснути в обіймах.

— Як там справи в універі?

Ясмін після закінчення пішла далі навчатися, а тому зараз вже була доцентом й викладала на фізико-математичному факультеті в рідному КПІ. Стас же був тренером з кікбоксингу у власному спортивному клубі. Десять років не пройшли непомітно. Ясмін стала видною молодою жінкою з помітною вродою й гарною вдачею, а зі Стаса облізла та молодикова хижість, як відмерла шкіра. Тепер він був подобрілим чоловіком з якого можна нитки вити. Цим і займалася цілодобово їхня донька.

Стас вкладав Мілу спати, доки Ясмін готувалася до невеличкого свята. За тиждень мала бути річниця їхнього весілля, та на той день було заплановане святкування в ресторані, а так хотілося поділити ці десять років лише між собою, що вирішили почати празникувати вже сьогодні.

Вони тримали в руках весільні фужери. На них срібними красивими літерами були набиті весільні обітниці. В горі і радості. В багатстві і бідності. В болях і в здоровʼї. Доки смерть не розлучить нас.

Ясмін відпила бурштинової рідини й прикрила очі, аби втамувати хвилювання.

— В мене для тебе подарунок.

Дістала коробочку й передала Стасу. Він їй з посмішкою теж вручив пакуночок. Ясмін відкрила першою. Всередині був браслет з підвісками. Мама і дитинка, серце, оповите вогнем, і маленькі босі ніжки. Окремою підвісочкою було імʼя “Міла”. Серденько затріпотіло, радіючи такому подарунку.

— Тепер я!

Стас пошарудів коробочкою й посміхнувся, а коли відкрив звів до перенісся брови.

— Нічого не розумію. Бодік? Пінетки? Що це означає?

Він і першого разу нічого не зрозумів. Надіслала йому смс від корпорації “Доставка Майбутнього”. В ньому йшлося, що курʼєр Лелека доставить посилку через девʼять місяців.

— Це означає, любий, що на браслет скоро додамо ще одне імʼя.

Стас просто завис, а тоді вихватив у неї фужер з руки.

— Це сік, — посміхнулася лагідно.

Стас перевів погляд на ще плоский живіт і лиш тоді зрозумів.

— Там наше малятко?

— Так.

— Ще одне?

— Так.

— Я кохаю тебе, Ясмін. Господи, як же я тебе кохаю!

Вони обіймалися до самого ранку. Не могли заснути. Будували плани на майбутнє, обговорювали ремонт в кабінеті під дитячу, і яке обрати ліжечко. Гадали, як краще розповісти про малюка Мілі і як прийме мала вереда поповнення в сімʼї.

Стас обережно стискав у обіймах кохану дружину, а Ясмін дивилася в очі, з яких по краплині всі ці роки щезала темрява, й думала про математику. Любов — це теорема, яку треба доводити кожного дня. Цим вони і займалися.

Для мене це неймовірно хвилюючий і приємний момент. Відпускаємо героїв у вільне плавання))) Хіба не чудо, що вони далі житимуть в своїй історії без нас? Сподіваюся, вам сподобалося так само, як і мені! Підписуйтеся на мою сторінку, аби не пропустити нові історії. За зірочки й коментарі вам окреме місце в моєму серденьку. Усіх міцно обіймаю й чекаю на сторінках наступної книги! До зустрічі ❤️❤️❤️

Кінець