Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

Касперський і справді помітно нервував. Ще з повітря я побачив, як новоспечений генерал нетерпляче вимірює кроками розміри двору. А як тільки флаєр приземлився, і я вийшов назовні, він буквально кинувся до мене.

— Леоніде! У нас проблеми!

Судячи з тону та схвильованого обличчя — проблеми були серйозні.

— Що трапилося?

— Набраний для тебе Феліксом загін збунтувався, — швидко вимовив радник.

— В сенсі?

— У самому буквальному… Фелікс вирішив прискорити процес та відібрав десяток перших кандидатів по особистих справах. Усі з бойовим досвідом. Терміни — довічні. Загалом ті ще звірі. Але й ризикувати мали за що.

— І?

— Ну пояснив умови, провів короткий інструктаж. Загалом описав майбутні завдання. Дехто відмовився, але дев'ять бійців погодилися.

— Поки що не бачу в чому проблема? — знизав я плечима. — Зараз поснідаю та злітаємо, познайомимося ближче. Побачимо, кого він відібрав.

— У цьому й суть… Ми хотіли ще більше прискоритись. Ти ж сам казав: час підтискає. Ну й вирішили направити їх сюди… — Касперський трохи зам'явся. — Загалом екіпірували їх, посадили в бусик…

— Втекли?

— Як би ж то... Вони вирубали водія, двох охоронців та викрали бусик. Дорогою зупинилися біля кафе. Завантажилися випивкою, закускою, прихопили із собою п'ятьох дівчат… Трьох відвідувачок кафе, офіціантку та баристу… І поїхали з міста.

— Тільки не кажи, що ви не знаєте, куди?

— Знаємо… — видихнув радник. — За двадцять кілометрів від міста була колись закрита база відпочинку для міської адміністрації. Вони там зупинились. Мої хлопці та люди Фелікса їх заблокували всередині, але штурмувати побоюються. Втікачі пригрозили, що вб'ють заручниць.

— Якщо ти тут, а не там, значить, є ще щось?

— Так. Вони вимагають тебе.

— Прямо таки мене?

— Ну, не зовсім. Вони сказали, що подальші розмови вестимуть лише з тим, хто має ними командувати. І нікого іншого без бою всередину не впустять.

— Гм… Загалом, не бачу, нічого складного. Могли б і самі збагнути, що так усе скінчиться. Зрозуміло, що молоді хлопці, котрі дідько знає скільки часу не бачили жінок, розуміючи, що попереду на них чекає смерть, захотіли наостанок відтягнутися. Тим більше, нічим не ризикуючи. До смерті вони готові, а термін довшим не стане. Та й бажання побачити того, кому доведеться довірити свої життя, цілком закономірне.

— Так. Ти маєш рацію, — кивнув Касперський. — Не варто було аж так поспішати…

— Дурниця… Розберемося. Це навіть добре, що вони такі відчайдухи. Але трохи згодом. Треба поснідати. Як казали пращурі: війна війною, а обід за розпорядком. А ти подивися там, у вантажному відсіку. Я дещо цікаве привіз. Тобі сподобається…

— А що з об'єктом? Знайшов?

— Теж цікава тема, але не поспішай. Давай, хоч тут гарячку пороти не будемо. Займемося проблемами по мірі надходження. Ок?

— Гаразд, — не став наполягати Касперський. — Справді, одного разу вже поквапилися. Смачного...

— «Мауглі»! Це свій. Додай до списку осіб, які мають право доступу до вантажного відсіку. Із забороною на відвідування кабіни пілота.

— Файл оновлено.

— Боїшся, що викраду? — скривився радник.

— Не боюся, а передбачаю таку нагоду. Спокуса річ така, що краще їй не піддаватися. Тоді і потилицю чухати не доведеться. Як зараз із вашими бійцями.

Бурчачи під ніс щось на зразок, яйця вже курей вчать, Касперський тільки рукою махнув і пішов до флаєра. Демонстративно заходячи до задньої частини по великому колу.