Єфремова Анастасія - Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія

Швидко говорю мамі й кладу телефон.

Я доросла дівчинка і сама тепер можу вирішувати! Якби не поява Льоші, я не змогла б наважитися так говорити з мамою.

У моєму віці у деяких дівчат уже по двоє-троє дітей, а я досі у мами відпрошуюсь. Та мені соромно перед самою собою, та простить мене мама.

- Льоша, ти вже теж поговорив?

- Так, з мамою все гаразд?

- Ні, вона не дуже рада моєму вибору, ти це знаєш.

– Знаю, але мені головне те, що ти сама думаєш. А що ти думаєш?

– Що я зробила все правильно. Де коні?

- Поїхали – із задоволеною усмішкою відповідає мені Льоша.

Коні - це моя пристрасть. Почуття блаженства, злиття із природою. Коли ти можеш відпустити всі негаразди життя і на повні груди вдихати повітря.

Прогулянка пройшла чудово. Мені дісталася чарівна конячка Джозі, у неї було бездоганне сіре забарвлення й неймовірного плетення коса. На мій жаль, день наближається до кінця і нам уже потрібно виїжджати назад до будинку Льоші.

Дорога в будинок зайняла більше часу, бо було вирішено заїхати по вино.

- Ліз, тобі сподобалося?

- Дуже! Адже ми ще поїдемо туди?

- Безперечно! Дуже приємно знати, що ти ще хочеш поїхати.

- Ти поки що машину в гараж став, а я пішла вечерю зроблю, добре?

- Згоден.

Сьогодні фантазії було мало, всю енергію я віддала коням, тож поставила запікати гриби в беконі та приготувала легкий салат.

- Ліз, ти чудово готуєш.

- Ти вино відкриєш? - З посмішкою запитую у Льоші.

- Звичайно, хочеш комедію сьогодні подивимось?

– Спочатку я хотіла б у душ. Я хоч і люблю конячок, але зараз пахну ними.

- Тоді йди в душ, а я поки що помию посуд.

- Олексію Михайловичу, а Ви знаєте, як слід доглядати за жінкою.

Фільм вирішено було дивитися у кімнаті. Комедія ніяка не сподобалася, тож увімкнули фільм «Інші». Жахи я не дуже люблю, але цей фільм мені дуже сподобався.

- Лягаємо спати, Ліз?

- Так, добраніч.

Я за звичкою повертаю на правий бік. Льоша обіймає мене за талію і цілує у шию.

Я наважуюсь повернутися до нього, щоб поцілувати його губи, такі вже рідні, такі манливі.

Думка про те, що ми вдвох у цьому будинку змушує мене тріумфувати. Ніхто - ніхто не зможе перервати наш поцілунок. До будинку не увійде мама чи заблукала пацієнтка. Я вперше не хвилююся, що нас хтось побачить й може осудити. Тут є тільки ми, а ми – це цілий всесвіт.

Скажи мені хтось, що я так спокійно цілуватимуся з одруженим чоловіком у його ліжку, цей хтось отримав би між очей. Яка ж доля все-таки збоченка, адже те, його ти боїшся навіть у страшному сні допустити, заявляється у твоє життя з розкритими обіймами, а ти ніби тому й радий.

Поцілунок затягується і в тілі розтікається вже відоме збудження.

Почуття захоплюють у свій вир і ось я сама сідаю на Льошу зверху.

- Ліза, мені складніше стримуватися, коли ти крутишся на моєму члені.

- Не стримуйся - відповідаю я Льоші та продовжую потопати в безодні нових, невідомих раніше почуттів.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно