Стівен Сілбігер - МВА за 10 днів

акції Wal-Mart у червні, при ринковій ціні в 54 $, щоб у вересні продати їх за 55 $. Той один долар створював «додатну внутрішню вартість», адже він мав право продавати за ціною в 55 $, коли ринок продавав по 54 $. Ринкова ціна (або «справедлива вартість») опціону станом на 15 червня 2011 року становила 2,75 $. Один долар із цієї ціни створював «додатну вартість» (або «внутрішню вартість»), а решта — 1,75 $ — було премією за три місяці, коли він міг заробити більше. Якщо б ціни на акції впали, пан Пелігро мав право продавати акції Wal-Mart по 55 $, як би низько вони не впали. Звертаючись до моделі Блека — Шоулза в пошуку обґрунтувань, ринкова вартість в 2,75 $ була майже такою самою, як вартість опціону продажу відповідно до моделі. Графік можливих значень опціону продажу (див. с. 305) має вигляд такої самої хокейної ключки, як графік купівельного опціону, але перевернутої.

Теорія Портера про п’ять сил, що впливають на структуру галузі

Передруковано з дозволу The Free Press, підрозділу Macmillan, Inc., з книги «Конкурентна перевага. Як досягти високого результату і забезпечити його стійкість» Майкла Е. Портера. © Michael E. Porter, 1985

ТРИ ЗАГАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ

Передруковано з дозволу The Free Press, підрозділу Macmillan, Inc., з книги «Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів» Майкла Е. Портера. © The Free Press, 1980

Стратегії торгівлі опціонами та хеджування з їх допомогою. Опціони — це ризиковані інвестиції, але їхній ризик можливо зменшити за допомогою хеджування. Хеджування — це покупка опціону з метою компенсувати зменшення вартості інвестиції. Як і інші опціони, їх можна купувати для багатьох типів активів. Припустімо, що не схильний до ризику інвестор пан Лякливий володіє тими самими акціями Wal-Mart, що продаються по 54 $, але у зв’язку з ризиком падіння курсу хоче захиститися від цього. Інвестор міг у червні 2011 року за 1 $ купити тримісячний опціон продажу на ціну виконання у 50 $. Опціон продажу забезпечив би йому можливість продажу його акцій Wal-Mart три місяці потому хоч за ціною у 50 $. Людина, яка виписала йому опціон, вважала, що ризик у цьому невисокий і з радістю взяла 1 $ премії з надією, що пана Лякливого ця сума не врятує.

Якщо б акції Wal-Mart упали до 40 $, опціон продажу вартістю всього в один долар після закінчення свого терміну дії коштував би 10 $. Райтер опціону продажу був би зобов’язаний розщедритись. А пану Лякливому прибуток у 10 $ від продажу опціону частково компенсував би 14 $ втрати у ціні акцій, коли їхня вартість знизилась від 54 $ до 40 $. Ось чому багато людей розглядають ринок опціонів як спосіб перекинути ризик із одного інвестора на іншого.

Трейдери опціонів та управляючі портфелями інвестицій, окрім простого хеджування, використовують чимало стратегій опціонів. Обізнані інвестори поєднують опціони й акції багатьма різними способами — через спреди, «метелики», «кондори», стредли та бокси.

Якщо інвестор хоче зробити ставку на те, що вартість акцій впаде, він може, окрім опціону продажу, використати короткі продажі. Ця операція має вигляд позичення акцій для перепродажу з наміром їх пізнішого викупу за нижчою ціною. Як і опціони, короткі продажі можуть бути частиною стратегії хеджування.

Детальніше про деривативи

Деривативи — це фінансові інструменти, вартість яких залежить від вартості інших активів або змінних. Окрім опціонів, найчастіше використовують такі деривативи, як ф’ючерси та свопи. Деривативи можуть бути прив’язані до базових активів, як‑от акції, товари, валюта та відсоткові ставки. Вони можуть також включати неторгові об’єкти — платоспроможність і навіть погоду.

Коли змінюється вартість базового активу — з нею одночасно змінюється й вартість деривативу. Як і з розглянутими опціонами на акції Wal-Mart, інвестори можуть або хеджувати ризик, або спекулювати на змінах у вартості активів.

Деривативи, що звуться ф’ючерсами — це контракти на купівлю товару (наприклад, золота, нафти або зерна) чи фінансових активів (як-то індекс акцій S&P 500) у розрахункову дату в майбутньому. У призначений термін контракт виплачують або готівкою, або доставкою товару, залежно від умов контракту. Зі зміною у вартості базового активу змінюється вартість ф’ючерсу. Ф’ючерси можуть бути дуже ризикованими через використання в них великої частки позикових коштів. Іноді за ф’ючерсним контрактом інвестори можуть контролювати суму, що вдвадцятеро перевищує сплачену ними вартість активу, за допомогою маржинального рахунку, який щоденно коригується з урахуванням змін на ринку. Якщо вартість активу знижується, інвестор повинен того дня внести більше маржинальних коштів.

За допомогою деривативів, що звуться свопами, фінансові установи страхують ризик зміни вартості активу або перекладають його за обумовлену плату на інвесторів чи інші установи. Зростання відсоткової ставки та невиконання зобов’язань по виплаті облігацій — це найчастіші ризики, страхування яких забезпечують свопи. Покупцям свопів необов’язково володіти базовими активами, про які йдеться, — їм достатньо робити припущення про можливість негативних подій.

Фінансова криза 2008 року виникла через колапс цін на нерухомість, але деривативи зробили цю кризу катастрофою. Великі компанії, у т. ч. страховий гігант AIG, продавали свопи на кредитні дефолти інвесторам, що страхували пакети житлових іпотечних кредитів у вигляді забезпечених іпотечних зобов’язань від ризику дефолту. Коли виросла ймовірність того, що дефолти будуть вищими, ніж очікувалося, вартість свопів зросла для покриття збитків, і борг AIG перед покупцями свопів зріс до сотень мільярдів доларів. AIG продавала свопи на кредитні дефолти, бо була переконана у низькій ймовірності високого іпотечного дефолту, тож її контракти страхування свопів коштували дуже дешево. Інвестори, які вважали інакше, радо скуповували недорогі свопи на кредитні дефолти. Врешті 2008 року уряд взяв AIG під свій контроль. А в епітета «токсична іпотека» з’явилося ще одне значення — іпотечний дефолт.

ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ

Те, як компанія фінансує свою діяльність і максимізує прибутки від коштів, отриманих від акціонерів і кредиторів, становить суть фінансового управління. МВА, які вирішують займатися фінансовим управлінням, виконують дві основні функції:

Інвестиційні рішення компанії — які активи мають бути в володінні компанії? У які проекти краще інвестувати підприємству?

Фінансові рішення — яким чином мають окупитися ці інвестиції?

Інвестиційні рішення компанії

Компанія може інвестувати гроші у велику кількість проектів. Робота фінансового управлінця полягає в тому, щоб допомогти управлінській групі оцінювати інвестиції, визначати їхній рейтинг і пропонувати варіанти вибору. МВА для такої діяльності використовують термін бюджетування капіталовкладень.

У розділі «Кількісний аналіз» на прикладі компанії Quaker Oats ми описували техніки прийняття рішення про те, чи варто інвестувати у нове обладнання для фасування круп. Керівництво Quaker використовувало дисконтовані грошові потоки, щоби вирахувати чисту поточну вартість (NPV) проекту. У розділі «Маркетинг» рішення про запуск у виробництво нового бренду кави оцінювали через простіший критерій — період окупності. Однак деякі інвестиційні рішення приймають усупереч фінансовому аналізу. Наприклад, благодійні пожертви дають нематеріальні блага, які фінансовим менеджерам оцінити не під силу.

Будь-яке інвестиційне рішення підпадає під одну із трьох основних категорій рішень:

Прийняти або відхилити окрему інвестиційну пропозицію.

Обрати одну з-поміж конкурентних інвестицій.

Раціонування капіталу — коли фонд інвестування обмежений, раціонування капіталу визначає, які проекти з багатьох варто вибрати.

Кожна компанія має власні критерії раціонування