Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Наступна година, правда, нагадувала справжню муку. Лише під кінець я змогла вичавлювати з себе силу, придатну для активації звичайних заклинань, і при цьому не висмикувати назовні увесь резерв. Запломбовані канали! Що ж, здається, Есмонд був правий.

Скільки б я не сіпала свій дар, він, такий величний та величезний зсередини, неухильно ставав дрібним та позбавленим будь-якої могутності зовні. Я втратила купу сил і під кінець заняття ледь трималась на ногах.

Зате бойову кулю сформувати змогла.

За хвилину.

– Це все ще надто, надто повільно, – прошепотіла я. – Це нікуди не годиться. Мене встигнуть вбити приблизно двадцять разів, поки я вичавлюватиму з себе силу.

Есмонд обережно взяв мене за підборіддя, змушуючи підвести на нього погляд, і твердо промовив:

– Тебе ніхто не вб’є. І ти повинна ставитись до себе не так критично. Люди вивчають магію роками, ти ж не практикувалась, ба більше, сила була заблокована в тобі, закрита під сімома замками. Враховуючи те, скільки ти втратила часу, отриманий нами результат не просто хороший, він чудовий!

– Правда? – я б воліла, аби мій голос не звучав настільки жалібно та слабко, але нічого не могла з собою зробити. Дивилась Есмондові в очі і сподівалась, що він зараз мене заспокоїть, скаже, що все буде добре, що я молодець…

Демон нахилився до мене впритул та видихнув просто в губи:

– Ти прекрасно справляєшся, Мелісо. Ти дуже талановита та швидко прогресуєш. Ще кілька занять – і ти нарешті зможеш нормально викликати свою силу. Люди витрачають на цей шлях роки. Ти впораєшся за місяць. Ми все наздоженемо, а далі почнемо розширяти твою підготовку, і твій дар розпуститься, мов віхола взимку…

Останні слова він промовив так тихо, що я ледь-ледь їх розчула. А тоді нахилився до мене і ніжно поцілував в губи.

Скільки разів я присягалась собі, що, варто лише Есмондові проявити відносно мене якісь знаки уваги, я миттю дам йому відкоша, відштовхну його від себе подалі, не погоджусь ні на які цілунки чи обійми!.. А зараз притиснулась до нього, ніжно обійняла за шию і насолоджувалась жаром його вуст, теплом, що він дарував мені і наповнював ним моє тіло…

Поцілунок, що мусив би тривати вічність, обірвався раптово, в одну мить. Есмонд відступив від мене, і я здивовано та, сказати по правді, ображено зиркнула на нього, не розуміючи, що такого сталось.

– Я зробила щось не так? – мій голос звучав, напевне, просто жалюгідно, але я не могла нічого з собою зробити. – Я…

– Пробач, – навіть не дослуховуючи мене, видихнув Есмонд. – Там хтось намагається спалити мій кабінет. Боюсь, нам треба повернутись.

Спалити кабінет? Ой!

Я швидко схопила Есмонда за руку і зробила слідом за ним крок у підпростір. Магічним містком ми пробігли за лічені секунди, повертаючись у звичний час, і я з жахом побачила, що двері справді горять.

Есмонд не став церемонитись. Він випустив в двері одразу три закляття. Перше погасило вогонь, друге відчинило кабінет, третє – полетіло стрілою у того, хто посмів влаштувати такий дебош, і врізалось в наспіх виставлений щит.

Чи то Есмонд використав досить слабку магію, чи то його противник таки постарався, створюючи загорожу від закляття, та щит вистояв, всотавши в себе чари, і навіть не покрився тріщинами. Правда, уже через дві секунди його згорнув сам автор, і я побачила Джейсона. Той важко дихав і дивився на Флейма широко розкритими очима, у яких відверто спалахувала паніка.

– Вибачте, що турбую, – заторохкотів він, зрозумівши, що другої атаки не буде. – Але там у нас проблема.

– Яка?

– Сніжний дракон!

Есмонд стрімко спохмурнів.

– Звідки?!

– Та ніхто не знає! – видихнув молодий демон. – Ми навіть не в курсі, чи він з мирними намірами, чи з якимись іншими… Але треба бігти туди і щось таки з ним робити! Лорде Флейме, викликають всіх магів, які спроможні хоч на щось…

– У мене, – сердито озвався демон, – другокурсники!

– Але це терміново…

– Гаразд, – Есмонд повернувся до мене. – Мелісо, раз ти моя аспірантка, то підміниш. Триста вісімнадцята аудиторія. Журнал візьмеш у мене на столі, кабінет зачиниться сам. І ані кроку з академії, поки я не повернусь! Зрозуміло? Ходімо, Джейсоне. Побачимо, що там за сніжний дракон.

І вони лишили мене одного, не даючи жодного шансу заперечити. І що це я маю читати тим другокурсникам?! Святі стихії!

Краще б вже я побігла зупиняти сніжного дракона.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно