Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Я затримала дихання і потягнулась до клубку чар, що жив десь у мене в грудях. В перші рази це займало надзвичайно багато часу, в мене нічогісінько не виходило, я майже завжди відчувала себе безсилою і порожньою. Та з кожним новим заняттям магія знаходилась все простіше і простіше. Зараз я дотягнулась до неї за лічені секунди і дозволила розтектись по усьому своєму тілу. А потім обережно відчинила невидимі ворота, випускаючи чари назовні.

Відчуття було таке, мов мене окутало світло. Стало тепло-тепло, і відчуття неясної радості, що звично розпирало мені груди, тепер рвалось на свободу. Дихати було зовсім добре. Пальці поколювало від снігу, і я не бачила, а скоріше знала, що довкола мене зараз закручується справжній вихор снігу.

Простягнути руку – і схопитись за нього!

Я стрималась, хоч це і вимагало певних зусиль. Замість цього направила магію назовні, дозволяючи їй зайняти увесь вільний простір довкола мене і кипіти, кипіти, кипіти! Секунди плинули так швидко, що я ледь встигала за ними, і ось – спалах, ознака того, що моя магія повністю вийшла на свободу і зайняла все моє тіло, від голови до пальців ніг.

– Чудово! – долинув до мене голос Есмонда, підтверджуючи, що я поки що вмудрилась нікого своїм даром не вбити. – А тепер спробуй сформувати класичне бойове закляття.

Я запанікувала. Есмонд розповідав в теорії, як конвертувати власну магію у класичну, і певні побутові речі мені вже вдавались. Але бойова магія? Та ну! Я можу заморозити кого завгодно, але звичайна бойова куля мені не під силу…

– Згадуй, як ми вчили! Відділяєш тоненьку нитку своєї магії та пропускаєш її через кільце-конвертер. Давай. Уяви собі його!

Мій мозок уже звично намалював собі в уяві тонесеньке кілечко, через яке повільно потекла моя сніжна сила. Я уявила собі, що весь сніг налипає на це кільце, а назовні пробивається тільки чиста магічна енергія. Сніг же осипається та потім єднається з моєю суттю.

Дихання поступово нормалізувалось. Я зосередилась на чарах, і вони буйно квітнули довкола мене, отримуючи все більше і більше свободи. Очищена енергія розливалась довкола, і я простягнула руку, аби спіймати її розкритою долонею. Сила обпекла пальці, але цей жар видався мені приємним.

Коли бойове заклинання було сформовано, я обережно потягнулась до своєї сили та спробувала згорнути резерв, заховати його назад в себе, аби магія не витрачалась марно. І тільки після того, як сніг зайняв призначене йому місце у моєму серці, я відкрила очі і подивилась на свою розкриту долоню.

Над нею висіла магічна полум’яна куля. Дуже навіть бойове закляття!

І жодного снігу довкола. Отже, я таки змогла повернути силу назад у своє тіло!

– Вийшло! – видихнула я. – У мене вийшло!

Правда, за радістю прийшло занепокоєння: чи не наробила я чогось лихого, доки чаклувала? Я швиденько зиркнула на Есмонда, але він, по-перше, виглядав задоволеним, по-друге, не перетворився на шматок криги. Тож є ймовірність, що мені не здалось, і все пройшло справді добре.

– Так, – посміхнувся Флейм. – У тебе вийшло.

– Скільки це зайняло часу? – з надією спитала я.

– Трохи менше трьох хвилин.

Я спохмурніла. Стандартний період, виділений на таке заклинання, тривав не більше десяти секунд. Бойові маги високого класу мали вкладатись в три секунди формування класичної бойової кулі і в одну, якщо куля була створена з їх рідної стихії.

Мені треба пришвидшитись приблизно в шістдесят разів.

– Це жах, – видихнула я.

– Ні, – Есмонд підійшов до мене і обережно зняв магію з моїх пальців. – По-перше, твої попередні спроби не завжди вінчались успіхом. По-друге, найкращою була спроба, що тривала сім хвилин. Ти прогресуєш. По-третє, магам зовсім необов’язково вивільняти свій резерв повністю для того, аби сформувати заклинання. Твої магічні канали через вік уже… Немов запломбовано, тому ми смикаємо резерв туди-сюди, аби збільшити пропускну здатність. Та зараз ти добре з цим справляєшся, тож я думаю, що необхідно переходити до другого пункту.

– А другий пункт це…

– Спробуєш витягнути чисту магію просто з себе. Зсередини.

Я замружилась.

– У мене нічого не вийде.

– Вийде. Ти талановита могутня відьма, і ти ще повинна зі мною отримати мінімум десятий рівень. А то сьомий, ну! Що це таке!

Я зашарілась.

– Моїх знань не вистачить і на другий.

– Отже, ми будемо їх підтягувати, – запевнив мене Есмонд. – А тепер перейдемо до нової вправи. І не здумай говорити мені, що не зможеш! Зможеш. Ти сильна. Треба тільки повірити в себе.

О, якби все було так просто! Повірила в себе – і магія одразу ж запалала довкола, підкорилась мені та працює ідеально, саме так, як мені б і хотілось! На жаль, ні. У чар є свої розумні обмеження, і просто так обійти їх, на жаль, не вийде.

Та я намагалась сконцентруватись на тому, що говорив мені Есмонд, і виконувати один наказ за іншим, не відступаючи від стандартного плану. Зрештою, мені всього лиш необхідно довіритись йому та пізнати себе зсередини. І магія мені в цьому обов’язково допоможе, хіба ні?