Анна Шторм - Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Час для обох зупинився, а вони отямились, лиш коли зачепили на столі старенький ноутбук і той гепнув на підлогу зі звуком пострілу. Обоє відсахнулись одне від одного, з нерозумінням того, що щойно відбулось. Але, Тихін з якоюсь прихованою радістю і тріумфом відмітив, що Жанна теж була розгублена, а в очах застиг туман, що тільки-тільки почав розсіюватись.
– Тихоне…– почала вона.
– Не треба нічого казати! – зупинив її Маєвський. – Мені набридли ігри, давай начистоту, як є!
– Давай! – несподівано погодилась.
– Ми з тобою дорослі люди.
– І?
– І можемо не ходити колами! Ти мені… подобаєшся! – не надто підходяще слово, та іншого Маєвський зараз в арсеналі просто не знайшов.
– Подобаюсь? І все?
– Не все! Ти мені… дуже подобаєшся! Я не вмію гарно говорити! – дещо іншим тоном, ніж бажав, сказав, та, здається, це було саме те, що Жанна хотіла почути.
– Ти мені теж! – з викликом глянула йому в очі.
Невчасно завібрував телефон Маєвського. Вже давно треба було бути у відділку, а він ніяк не міг зібратись.
– Жанно, мені зараз потрібно у справах. Дуже потрібно. Давай ввечері зустрінемось, я заберу тебе з офісу, і поговоримо? Як дорослі люди? Давай? – майже благально додав, проклинаючи в душі свою роботу, обов'язки, ситуацію з “Золотим пером” і невдаху-грабіжника.
– Я не…
– Будь ласка! Ти займись поки справами, а потім ми… потім я скажу тобі все, що хотів би! Тільки не зникай і не надумай собі нічого! – не чекаючи відповіді, Тихін вилетів з кабінета, ледь не збивши з ніг дизайнерку Марину, що підозріло близько стояла біля дверей.
“Підслуховувала? Та й біс з нею!” – подумав Маєвський, провертаючи ключ в замку “Тойоти”. “Бо біса Марину, “Перо” і все до біса! Зараз розберусь з тим телепнем, і до Жанни!”
***
У відділку Тихона зустріли з легким подивом. “Таке враження, що про мене забули вже тут!” – сердито подумав Маєвський і просковзнув до кабінету шефа.
– Які люди! – ну хоч Миколайович щиро посміхнувся.
– Вже привезли “подаруночок” з “Пера”? – вирішив швидко з усім розібратись Тихін.
– А як же! Чекає тебе. Але вже й так багато цікавого розповів.
– Поділитесь?
– Йди сам спитай. Будеш здивований.
– Невже. Ну добре, схожу.
Хоч і йшов Тихін явно не в романтичне місце – кімнату для допитів, та думки його були далеко, з Жанною. Врешті вони, здається, майже порозумілись, саме час “кувати залізо” та остаточно розібратись з власними почуттями. Дорослі ж люди, чого ходити колами?
Звісно, розповідати поки, хто він насправді, Маєвський не планував. Хотілось лиш поговорити про власні, і її почуття. А далі… далі буде видно. Ось зараз розкрутить на інформацію “горе-директора” невдаху, та й може справа буде закрита, а він зможе не крутити службовий роман, а будувати нові, вільні від роботи і всілякого нальоту обов'язків, стосунки.
Пан “колишній директор” виглядав не дуже. І не через синець на пів-обличчя, а взагалі. Загнані перелякані очі блукали по кабінету в пошуках порятунку. Та щось підказувало Тихону, що боїться він не його. Взятись за зброю, хоч і бутафорську, його змусили люди куди більш страшніші за нього, Маєвського.
– Ну розповідай! – досить спокійно почав Тихін.
– Не буду! – озирнувся і відразу зіщулився в очікуванні відповіді.
– А даремно. Я вже й так знаю, що в тебе проблеми з грошима. І з колекторами. Бо ж все ігри-ігри, нема розуму, то ніхто не додасть. Але твоїх кредиторів можна приструнити. Якщо ти будеш хорошим хлопчиком та поділишся інфомацією.
– З тобою?
– Ні, зі своїм духівником! Звісно зі мною. Я не збираюсь з тобою гратись, плани на вечір є. Але якщо не петлятимеш, зможемо домовитись.
– Добре, кажи, що хочеш. – несподівано здався “колишній директор”.
– Перше: кому і скільки винен?
– Корчу.
– Це ще хто??
– Власник казино. Отого, за містом. “Гейзер”. Чув про таке?
– Чув, Скільки?
– 300.
– В доларах?
– Поки в гривнях.
– Ну не все так сумно, значить. Ок, далі йдемо. Техніка з агенства – твоїх рук справа?
– Ти нічого не доведеш.
– І тут ясно. Молодець. Звідки дізнався про планшети? – задоволений собою, Тихін підійшов до вікна і відкрив його. Душно тут, хотілось подихати.
– Від головреда! – видав грабіжник-невдаха і Тихону раптом стало холодно. Вікно він швиденько зачинив.
– Від Жанни… Вікторівни?
– Там один головред. Від неї.
– Особисто? Ти з нею спілкуєшся?
– Є трохи.
– Казав вже це нашим хлопцям?
– Звісно. І те, що вона в долі була, теж! – нахабно глянув в очі Тихону. Відчув, що мяч тепер на його полі, і можна, якщо не гол забити, то слідака поганяти добряче.
– Щоо?? Ти що мелеш таке?
– Правду кажу. Сам в неї спитай. Її скоро сюди теж привезуть, хлопці вже поїхали.
Тихін не пам'ятав, як вийшов з кабінету. Втримався, щоб не почухати кулаки об цього негідника.
“Ні, Жанна не могла! Маячня якась!” Та й Воровських би подзвонив, він же в курсі всього!
До речі, Воровських, треба б його набрати!
Маєвський швидко ковзнув рукою в кишеню і… телефона там не знайшов.
”Чорт, певно випав в офісів ще!” – зрозумів, і нічого не пояснюючи полетів до авто. “В офіс треба встигнути першим за хлопців” – тільки й билась одна-єдина думка в знервованій голові.
***
Здається, ситуація Тихона і Жанни загострилась)) Далі - більше)) Будь ласка, пілтримайте книгу вашими зірочками і коментарями. А також не забудьте підписатись на мою сторіночку.
Ваша Анна Шторм. До зустрічі завтра)
***
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм», після закриття браузера.