Філіп Кіндред Дік - Затьмарення, Філіп Кіндред Дік

повернувся з коричневим паперовим пакетом, який поклав на столик для кави й розгорнув. Звідти він вийняв засушені гриби, які один за одним почав порівнювати із кольоровими фотографіями в книжці. З надмірною неквапливістю, яка була йому невластива, він порівняв кожен гриб. Урешті-решт він відклав один жалюгідного вигляду гриб убік, а решту знову склав у пакет; з кишені він вийняв жменю порожніх капсул і дуже акуратно почав кришити цей гриб у капсули, почергово їх закупорюючи.

Після цього Берріс почав телефонувати. «Жучок» у телефоні одразу ж записував набрані номери.

— Привіт, це Джим.

— І?

— Скажімо, я дістав.

— Не тринди.

— Psilocybe mexicana.

— Це що?

— Рідкісний галюциногенний гриб, що використовувався містичними культами Південної Америки тисячі років тому. Ти літаєш, стаєш невидимим, розумієш мову тварин...

— Ні, дякую.

Клац.

Набирає інший номер.

— Привіт, це Джим.

— Джим? Який Джим?

— З бородою... зелені окуляри, шкіряні штани. Ми познайомилися на тусовці у Банди...

— О, так. Джим. Ага.

— Ти хотів би розмутити органічних психоделіків?

— Ну, я не знаю... — відчувається занепокоєння. — Це точно Джим? Твій голос несхожий на його.

— У мене є щось неймовірне — рідкісний органічний південноамериканський гриб, який тисячі років тому використовували містичні індіанські культи. Ти літаєш, стаєш невидимим, твоя машина зникає, можеш розуміти мову тварин...

— Моя машина постійно зникає. Коли я лишаю її у місці, де не можна паркуватися. Ха-ха.

— Можу продати тобі приблизно шість капсул цієї Psilocybe.

— Скільки?

— П’ять доларів за капсулу.

— Офігенно! Без жартів? Гей, давай десь зустрінемося, — раптом підозріло. — Знаєш, здається, я тебе пам’ятаю — ти мене вже якось нагрів. Де ти взяв ці гриби? Звідки мені знати, що це не розведена кислота?

— Їх привезли до США у глиняному ідолі, — мовив Берріс. — що належав до поставки музейних експонатів, які надійно охоронялися, але цей ідол був маркований. Лягаві на кордоні ні про що не здогадалися.

А тоді додав:

— Якщо вони тебе не вставлять, я поверну тобі гроші.

— Ну, це не матиме значення, якщо після них я гойдатимусь на деревах з виїденим мозком.

— Два дні тому я сам однією закинувся, — сказав Берріс.— Щоб перевірити. Найкращий приход, який у мене був — стільки кольорів. Уже точно краще, ніж мескалін. Я своїх клієнтів не намахую. Я завжди перевіряю товар сам. Якість гарантовано.

За спиною Фреда за голомонітором спостерігав інший агент у шифрувальному костюмі.

— Що він штовхає? Каже, що це мескалін?

— Набив капсули грибами, — відказав Фред, — які він або ще хтось назбирав десь поблизу.

— Деякі гриби надзвичайно токсичні, — зауважила людина в шифрувальному костюмі позаду Фреда.

До них доєднався третій агент у костюмі, полишивши на деякий час власне спостереження.

— Деякі види аманіти містять чотири токсини, що здатні знищувати червоні кров’яні тільця. Помираєш за два тижні, і протиотрути не існує. Надзвичайно болісна смерть. Тільки експерт може точно сказати, які саме гриби він збирає в природному середовищі.

— Знаю, — сказав Фред і позначив номери відрізків плівки для аналізу у відділі.

Берріс телефонував знову.

— Яку статтю законодавства він порушує? — запитав Фред.

— Надання хибної інформації під час рекламування товарів, — відказав один із тих, що підійшли, обидва агенти засміялися й повернулися до своїх екранів.

Фред продовжив спостереження.

На Голомоніторі Чотири відчинилися вхідні двері — ідо будинку з пригніченим виглядом увійшов Боб Арктор.

— Привіт.

— Як воно? — запитав Берріс, збираючи капсули докупи й запихаючи глибоко до кишені. — Як пройшло з Донною?

Він засміявся.

— Певно, у кілька способів.

— Годі тобі! Від’їбись! — сказав Арктор і зник з Монітора Чотири, щоб за мить потрапити під спостереження п’ятого сканера, який був розташований у його спальні.

Там, зачинивши двері, Арктор вийняв кілька пластикових пакетів з білими пігулками; деякий час він вагався, а тоді запхав їх під простирадло, щоб не було видно, і зняв піджак. Він здавався втомленим і нещасним; його обличчя було змарнілим.

Боб Арктор трохи посидів наодинці на краєчку свого неприбраного ліжка. Урешті-решт він похитав головою, підвівся, повагався... тоді поправив волосся й вийшов із кімнати, щоб, підходячи до Берріса, потрапити під сканер, розташований у вітальні. Тим часом другий сканер записав, як Берріс сховав коричневий пакет із грибами під подушки дивана й повернув книжку на полицю, де б її ніхто не помітив.

— Чим займався? — поцікавився Арктор.

— Дослідженням,— виголосив Берріс.

— Чого?

— Особливостей певних делікатних мікологічних тіл,— засміявся Берріс.— Не надто добре пройшло з «Міс Великі Цицьки», так?

Арктор зиркнув на нього й вийшов на кухню поставити кавник.

— Бобе, — ліниво подавшись за ним, мовив Берріс, — перепрошую, якщо сказав щось, що тебе образило.

Доки Арктор чекав, щоб зварилася кава, Берріс ошивався поряд, безцільно вистукуючи пальцями й мугикаючи.

— Де Лакмен?

— Припускаю, що намагається десь обікрасти телефон-автомат. Прихопив із собою твій гідравлічний домкрат; зазвичай це означає, що він збирається пограбувати телефон, хіба ні?

— Мій домкрат, — повторив Арктор.

— А знаєш,— мовив Берріс,— я можу надати тобі професійну допомогу у звабленні твоєї крихітки...

Фред швидко прокрутив плівку вперед. Лічильник показав, що прокручено щонайменше дві години.

— ...плати, чорт забирай, за оренду або берись лагодити сраний цефаскоп, — роздратовано бовкнув Арктор Беррісу.

— Я вже замовив резистори, які...

Фред знову прокрутив плівку вперед. Минуло ще дві години.

Тепер Голомонітор П’ять показував Арктора в спальні, у ліжку, годинник-радіо був налаштований на станцію KFX, тихо грав фольк-рок. На Моніторі Два у вітальні на самоті сидів Берріс, знову читаючи про гриби. Довгий час жоден із них нічого не робив. Одного разу Арктор підвівся й збільшив гучність, коли по радіо заграла пісня, яка йому, вочевидь, подобалася. У вітальні, майже не рухаючись, читав Берріс. Згодом Арктор знову нерухомо влігся на ліжку.

Задзвонив телефон. Берріс простягнув руку й підніс слухавку до вуха.

— Алло?

— Містер Арктор? — запитав чоловічий голос з телефона.

— Так, це я,— мовив Берріс.

— Коза б мене трахнула! — проказав Фред.

Він потягнувся, щоб збільшити гучність на передавачі телефонної розмови.

— Містере Арктор,— повільно низьким голосом сказав невідомий абонент, — перепрошую, що так пізно вас турбую, але той ваш чек, який нам не вдалося перевести в готівку...

— О, так,