Вахтанг Теймуразович Кіпіані - Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані

Я надеюсь, что в ближайшее время мое правовое положение, как и моих товарищей, будет восстановлено, а курс на ожесточение внутриполитического климата будет пересмотрен — хотя бы ввиду его очевидной бесперспективности.

Оказалось, что я ошибался.

Репрессии 1972 г. показали, что в дискуссии с украинскими диссидентами власти не нашли более убедительных аргументов, чем применение силы. А лагерные условия убедили в том, что пространство применения этой силы не знает пределов. Год назад из-за этого я уже находился на грани смерти.

Совсем недавно, 14.V.1976 г., из-за моего отказа ехать в больницу без книг на меня надели наручники, осыпая при этом площадной бранью и награждая пинками. Рука болит вот уже два месяца, но нанесенные мне моральные оскорбления куда ощутимее. Подал на обидчиков в суд — в отместку меня осыпали градом новых наказаний, продемонстрировав тем самым мою полную незащищенность здешним законом. Не остановились даже перед тем, чтобы человека, недавно перенесшего тяжелую операцию (резекция желудка), бросить на 2 недели в штрафной изолятор — якобы за клевету, содержащуюся в жалобах. Это выходило из ряда обычной практики лагерных наказаний, что вызвало двухнедельную голодовку восьми заключенных зоны. Голодовку, которую администрация фактически спровоцировала своими действиями.

Добавлю к этому нещадную конфискацию моих писем и писем ко мне. Систематические аресты стихотворений, которые я переписываю в письмах к родным, реальную угрозу потерять рукописи своих лагерных стихотворений при освобождении, фактическое нелечение, полное отсутствие статуса политзаключенного и т. д. и т. п.

Нечего и говорить, насколько эти факты резко контрастируют с декларируемыми в СССР принципами гуманности и правопорядка, насколько они противоречат духу и положениям хельсинкских решений.

Сегодня я пришел к выводу, что меня сознательно низвели до положения неодушевленной вещи. Оприходованной по ведомству КГБ имущества КГБ.

Анализируя реакцию местных властей на мое обращение к Вам от 15.VI.1976 г., я убедился, что репрессивные органы в лице КГБ при Совете Министров Украинской ССР прямо подталкивают меня к решению об отказе от советского гражданства. Их можно понять: ведь я украинский патриот, а с такой атрибуцией мне гарантирована пожизненная опека сыскных служб.

Итак, я заявляю: оставаться подданным СССР больше не считаю возможным, а поэтому прошу выдворить меня за пределы страны, в которой мои человеческие права попираются столь бесцеремонным образом.

Решиться на подобный шаг — слишком тяжело, но удержаться от него в создавшихся условиях, оказывается, еще тяжелее.

Василь Стус

15 июля 1976 года

З оригіналом згідно:

Старший слідчий Слідвідділу КДБ при РМ Української РСР

майор Селюк

30 липня 1980 р.

ПРОТОКОЛ ОГЛЯДУ

Місто Київ

29 травня 1980 року

Старший слідчий слідчого відділу КДБ УРСР майор Пастухов, в зв’язку з розслідуванням кримінальної справи № 5, в приміщенні КДБ УРСР, у відповідності зі ст. ст. 85, 190, 191 и 195 КПК УРСР, в прісутності понятих:

Стависької Олександри Яківни, що мешкає в м. Києві, вул. Лейпцизька, буд. № 2/37, кв. 41,

Закревської Надії Іванівни, що мешкає в м. Києві, вул. маршала Жукова, буд. № 41/28, кв. 29,

провів огляд архівної особистої справи № 49961 на засланця Стуса Василя Семеновича яка зберігається в архіві ІЦ УВС Магаданського облвиконкому.

У відповідності зі ст. 127 КПК УРСР понятим роз’яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого під час огляду, робити зауваження з приводу тих чи інших його дій, які підлягають обов’язковому занесенню до протоколу, а також їх обов’язок засвідчити своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.

(підпис)

(підпис)

ОГЛЯДОМ ВСТАНОВЛЕНО:

Особиста справа на засланця

Стуса Василя Семеновича, 1938 року народження,

уродженця с. Рахнівка Гайсинського р-ну

Вінницької області, засудженого 7 вересня 1972 року

Київським обласним судом

за статтею 62 ч. 2 КК УРСР на 5 років позбавлення волі

з послідуючим засланням на 3 роки,

була розпочата 1 березня 1977 року і закінчена 11 серпня 1979 року Тенькінським районним відділом внутрішніх справ Магаданської області.

Із справи вбачається, що Стус B. C. на підставі розпорядження Міністерства внутрішніх справ СРСР № 4су-973 від 24 грудня 1976 року був етапірований із установи ЖХ-385/19, де відбував основну міру покарання, в Тенькінський район Магаданської області на рудник імені Матросова для відбуття додаткової міри покарання — заслання строком на 3 роки.

В справі знаходяться службова переписка та інші документи відносно засланого Стуса, зокрема:

1. Характеристика на Стуса В. С, видана установою ЖХ-385/19, в якій він характеризується тільки з негативного боку, зокрема вказано, що Стус за час відбуття основної міри покарання на шлях виправлення не став (a. c. 14–15).

2. Фінансова довідка № 1 від 6 січня 1977 року, з якої видно, що на вказаний час у Стуса знаходилось на особистому рахунку 220 крб 12 коп., зароблені ним у виправно-трудовій установі (а. с. 18).

3. Копія довідки № 087754 від 13 січня 1977 року, виданої установою ЖХ-385/19, в якій вказується, що Стус основну міру покарання відбував і 13 січня 1972 року до 13 січня 1977 року (а. с. 22).

4. Копія довідки про бесіду начальника Тенькінського РBBC із Стусом, як прибулим на заслання. В цій бесіді Стус заявив, що засуджено його у 1972 році нібито безпідставно, в той же час пообіцяв добре працювати і не порушувати встановленого режиму заслання (а. с. 25–34).

5. Виробнича характеристика на машиніста скреперної лебідки гірничої дільниці рудника імені Матросова Стуса В. С. від 3 січня 1978 року, в якій, зокрема, вказується, що Стус не користується авторитетом колективу бригади, не виконує свої технічні норми (а. с. 41).

6. Маршрутний