Іван Антонович Єфремов - Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов

низку цікавих дослідів із зникненням предметів. Академія Меж Знань знайшла помилку в його побудовах і дала принципово інше пояснення цим явищам. Бет Лон відзначався великим розумом, гіпертрофованим за рахунок слабкого розвитку моральних підвалин та гальмування бажань. Дужа й егоїстична людина, він вирішив не припиняти експериментів. Щоб мати переконливий доказ, Бет Лон залучив мужніх молодих добровольців, готових на будьякий подвиг, аби прислужитися науці. Люди в його спробах зникали безслідно, як і предмети, і жоден не подав звістку «з того боку», з іншого виміру, як на те розраховував жорстокий математик. Коли Бет Лон відправив у «небуття» – вірніше, просто знищив – групу з дванадцяти чоловік, його притягнули до суду. Бет Лон зумів довести, що він був переконаний у тому, ніби люди мандрують живими в іншому вимірі і що він діяв тільки за згодою своїх жертв, і його засудили до вигнання; провівши десять років на Меркурії, він потім лишився самотнім на острові Забуття. Історія Бета Лона, на думку Мвена Маса, скидалася на його власну. Там теж було заборонено таємний експеримент, зроблений за відкинутими наукою мотивами, і ця подібність не подобалася Мвену Масу.

Післязавтра чергова передача по Кільцю, і тоді він вільний вісім днів – для експерименту.

Мвен Мас відкинув голову назад. Зорі здалися йому особливо яскравими і близькими. Багато їх, мов давніх друзів, він знав на ім’я. Та хіба вони й не були одвічними друзями людини, скеровували її шляхи, підносили її думки, підбадьорювали мріяння!

Блякла зірочка, нахилена до північного горизонту, – це Полярна, або Гамма Цефея. В еру Роз’єднаного Світу Полярна була у Малій Ведмедиці, але поворот крайньої частини Галактики разом із Сонячною системою відбувається в напрямку до Цефея. Розпростертий угорі, в Млечній Путі, Лебідь, одне з найцікавіших сузір’їв північного неба, вже потягнувся своєю довгою шиєю на південь. У ньому палає красуня подвійна зірка, названа давніми арабами Альбірео. Насправді там три зірки: Альбірео І, подвійна і Альбірео II – велика блакитна далека зірка з чималою планетною системою. Вона майже на такій самій відстані од нас, як і гігантське світило у хвості Лебедя Данеб – біла зірка світністю в чотири тисячі вісімсот наших сонць. У минулій передачі наш вірний друг 61 Лебедя піймав повідомлення Альбірео II – попередження, одержане через чотириста років після того, як його послали, але надзвичайно цікаве. Славетний космічний дослідник Альбірео II, чиє ім’я передавалося земними звуками, як Вліхх оз Ддіз, загинув у районі сузір’я Ліри, зіткнувшися з найгрізнішою небезпекою космосу – зіркою Оокр. Земні вчені відносили ці зірки до класу Е, названого так на честь видатного фізика далекої давнини Ейнштейна, який передбачив існування таких зірок, хоч згодом це довго заперечувалось і була навіть встановлена межа маси зірки, відома під назвою межі Чандрасекара. Але цей давній астрофізик виходив у своїх розрахунках лише з елементарної механіки тяжіння і загальної термодинаміки, зовсім не беручи до уваги складної електромагнітної структури гігантських і надгігантських зірок. Та саме електромагнітні сили і зумовлювали існування зірок Е, які не поступалися розмірами перед червоними гігантами класу М – такими як Антарес або Бетельгейзе, хоч відрізнялися більшою щільністю, приблизно однаковою з щільністю Сонця. Велетенська сила тяжіння такої зірки припиняла випромінювання, не даючи можливості світлу покидати зірку і линути в простір. Нескінченно довго існували в просторі ці величезні таємні маси, скрито поглинаючи у своєму інертному океані все, чого досягали невідхильні щупальця їхнього тяжіння. В давньоіндійській релігійній міфології «ночами Брами» називались періоди бездіяльного спокою верховного божества, які, за віруваннями древніх, змінювалися «днями» або періодами творчості. Це справді скидалося на тривале накопичення матерії, яке пізніше закінчувалося розжаренням поверхні зірки до класу Онульове – до ста тисяч градусів, хоч процес і не мав ніякого відношення до божества. Кінець кінцем стався колосальний спалах, який розкидав у просторі нові зірки з новими планетами. Так колись вибухнула Крабовидна туманність, Що досягла тепер у діаметрі п’ятдесят мільйонів кілометрів. Цей вибух дорівнював силі одночасного вибуху квадрильйона вбивчих водневих бомб ЕРС.

Абсолютно темні зірки Е вгадувались у просторі лише за своїм тяжінням, і загибель зорельота, що проклав курс поблизу чудовиська, була неминуча. Невидимі інфрачервоні зірки спектрального класу Т також були дуже небезпечні для кораблів, як і темні хмари великих частинок або зовсім остиглі тіла класу ТТ.

Мвен Мас подумав, що створення Великого Кільця, яке зв’язало населені розумними істотами світи, було величезною революцією для Землі і відповідно для кожної населеної планети. Насамперед це перемога над часом, над короткочасністю життя, що не дозволяє ні нам, ні іншим братам по думці проникати у віддалені глибини простору. Надіслати повідомлення по Кільцю – це означає надіслати його в будьяке майбуття, бо думка людини і далі пронизуватиме простір, поки не досягне найвіддаленіших його куточків. Можливість дослідити дуже далекі зірки стала реальною, це тільки питання часу. Недавно на Землю надійшли повідомлення від величезної, дуже далекої зірки, названої Гамою Лебедя. До неї дві тисячі вісімсот парсеків, і повідомлення йде понад дев’ять тисяч років, – але воно зрозуміле нам, і його могли розшифрувати близькі за характером мислення члени Кільця. Зовсім інше, коли повідомлення лине з кульових зоряних систем і скупчень, давніших за наші плоскі системи.

Так само і з центром Галактики – в її осьовій зоряній хмарі є колосальна зона життя на мільйонах планетних систем, які не знають нічної темряви і освітлюються випромінюванням центра Галактики. Звідти одержано незрозумілі повідомлення – картини складних, нерозв’язних, за нашими поняттями, структур. Академія Меж Знань уже чотириста років нічого не може розшифрувати. А може… – у африканця перехопило подих від раптової думки, – з близьких планетних систем – членів Кільця – прибувають повідомлення внутрішнього життя кожної з населених планет – її науки, техніки, її творів мистецтва, тоді як далекі давні світи Галактики показують зовнішній , космічний розвиток своєї науки і життя? Як перебудовують планетні системи за власним розсудом? «Підмітають» простір від метеоритів, що заважають зорельотам, звалюють їх, а заодно й незручні для життя холодні зовнішні планети в центральне світило, продовжуючи його випромінювання або навмисне підвищуючи температуру обігрівання своїх сонць. Може, і цього мало – перебудовуються сусідні планетні системи, де створюються найкращі умови для життя гігантських цивілізацій.

Мвен Мас з’єднався з сховищем пам’ятних записів Великого Кільця і набрав шифр одного з далеких повідомлень. На екрані повільно попливли дивні картини, які прилинули на Землю з кульового зоряного скупчення Омега Центавра. Воно було другим серед найближчих до Сонячної системи і перебувало