Володимир Іванович Щербаков - Простір Гільберта

— Зобов’язуюсь служити моєму народові, викорінювать несправедливість, виганяти зло, зберігати мир для моєї країни… Добрий сер, ви були мені батьком, відколи я пам’ятаю себе, будьте ж мені батьком і надалі. Кей, брате мій, будьте сенешалем над усіма моїми земляками і вірним рицарем мого двору, — Таку промову, свою першу промову виголосив новий король, і разом із батьком та братом вони поїхали розшукувати свою матінку і дружину.

Рік 1939-й. Берендт — Шліттерові

Я вірю великим вчителям: все, що існує, є лише проявом духу чи його подобою. Провидіння виражається в рухові зірок, який ми так ретельно вивчаємо. А світила є проявом волі головних божеств, точніше, формою вираження їхніх законів. Мені запам’яталася класична в своїй ясності формула: «Коли Юпітер перебуває на сходженні, себто розташований низько над обрієм, він як Меркурій, і виражає волю духу, пов’язану з Меркурієм, коли ж Юпітер стоїть на властивій йому висоті — він Юпітер, а якщо він в зеніті свого руху — то він головна зірка і виражає волю верховних богів та духів».

Ми знаємо, що будь-яка зоря набирає свою силу в залежності від положення на небі. Боги являють свою волю розташуванням зірок на нічному небі. В цьому я знаходжу підтримку перед лицем тих безсумнівних випробувань, які будуть приготовлені нам ворогами.

Тепер мені все частіше бачиться одинокий чоловік, подорожній, котрий простує британськими пагорбами, Я стежу за його рухом, бо відчуваю, що він небезпечний для нас, дуже небезпечний. Я досі не можу збагнути, що він шукає, але якщо він знайде те, що шукає, трапиться непоправна біда.

Важливе явище, котре перевертає звичний хід подій, може явитися нам, як імітація простого. Аероплан схожий на птаху, дирижабль — на медузу, що пливе волею хвиль. Я припускаю, що в формі освяченого традицією меча короля Артура до нас може прийти попередження про нову реальність. Шкода, що ми позбавлені можливості виділити істину, сказати б, у чистому вигляді. Меч Артура — втілення надії Британії. Ми робимо все для того, щоб розтрощити могутність підступного й сильного ворога. Ми, образно кажучи, мусимо знищити цей меч. Навіть якщо від нього залишиться уламок — і тоді він небезпечний. Навіть піхви служать нашому ворогові. Свідчення цього записано в легендах. Чарівник Мерлій, покровитель Артура й створеного ним королівства логрів, попередив про це короля кельтів.

Рік 494-й. Меч Екскалібур

Ганебні діяння творили в Британії злодії та високопоставлені грабіжники.

В столиці своїй Камелоті невідомий юнак, що називав себе королем усієї Британії, обдумував плани боротьби з багатоликим розбоєм, а сусідні королі готували мечі та списи, аби розправитись із ним.

Старий Мерлін несподівано завітав до Артура, і вони разом поїхали в місто Карліон, що в Південному Уельсі, сховалися за міцними стінами башти, де була вода і провізія на випадок тривалої облоги. Решта королів, переважно самозванці, оточили вежу, але не могли увірватися всередину й розправитись із Артуром та вірною йому дружиною.

На п’ятнадцятий день Мерлін вийшов з воріт башти і запитав розгніваних королів та рицарів, навіщо вони зібралися тут.

— Чому цей юнак став нашим королем? — горлали вони.

— Замовкніть і слухайте! — відповів Мерлін. Запанувала тиша.

— Розповім зараз вам про чудо, — почав мудрий Мерлін. — Артур справді король, справжній король цієї землі, Уельсу, Ірландії, Шотландії та Оркнею, а також Арморіки, що лежить за морем. Цей юнак єдиний син короля Утер а Пендрагона й леді Ігрен, вдови рицаря Горлуа. Я переховував їхню дитину в Авалоні, землі чарівній і таємничій, населеній ельфами та феями. Трьома дарами нагородили вони юнака: бути йому кращим серед рицарів, бути йому найбіль шим королем, жити йому довго — так довго, що важко навіть уявити. І в цій туманно-чарівній землі ельфи виковують меч Екскалібур — осяйне лезо цього чарівного меча оголюватиметься тільки задля справи праведної і довго виблискуватиме над нашою землею. І назветься земля наша Логрією, країною благословенною. Артур явить її вам.

Після слів Мерліна панувала тиша, і всі, що слухали, відчували: ця мить чудесна.

Нараз рицарі схилилися на коліна перед Артуром, котрий вийшов на сходинки башти, і пообіцяли йому свою відданість. — Ми починаємо збиратися на силі, — сказав Артур. — І згодом, не зволікаючи, виступимо, щоб зітнутися з нашими ворогами й витурити їх з рідних просторів. Потім ми вибудуємо фортеці й поставимо сторожу біля самого моря, щоб ніколи не змогли вторгнутись до нас незвані гості. І якщо хтось, хай він буде найнижчим із моїх підданих, потрапить у біду, хай приходить до мене, і знайде він захист і справедливість. Незабаром, ніби випробовуючи молодого короля, на подвір’я в’їхав зброєносець, ведучи за повіддя другого коня, на котрому впоперек сідла лежало тіло.

— Помсти, доблесний Артуре! — закричав зброєносець. — Ось лежить рицар Мілес на своєму бойовому коні, він мертвий, цей хоробрий рицар. В лісі, в улоговині, сильний жорстокий Пелінор поставив намет край дороги біля колодязя і розгулює там, убиваючи подорожніх та рицарів.

Зброєносець Гріфлет, не старший за саморо Артура, впав навколішки перед своїм королем і благав посвятити його в рицарі, аби міг він відразу зітнутися з Пелінором.

— Ви надто молоді, — сказав Артур, зітхнувши.

— О, зробіть мене рицарем! — знову вигукнув Гріфлет.

— Мій королю, — непомітно підказав Мерлін, — можна втратити Гріфлета, адже Пелінор найсильніший із тих, що носять зброю, Гріфлетові, певна річ, буде непереливки, якщо, вони зійдуться на мечах.

Король Артур кивнув на знак згоди і сказав:

— Гріфлете, станьте навколішки, я посвящаю вас в рицарі.

І після обряду Артур продовжив:

— А тепер, сер Гріфлете, не відмовте МЄ’НІ в рицарському подарунку.

— Мій королю! — лише й мовив Гріфлет.

— Кляніться, — наказав Артур, — кляніться честю рицаря, що змагатися з Пелінором ви будете на списах, кінно чи пішо, і без ніякої іншої зброї.

— Обіцяю! — вигукнув Гріфлет. Він скочив на коня, взяв спис і зник у хмарі