Юрій Анатолійович Пономаренко - Чинність і дія кримінального закону в часі

визначення часу вчинення злочину є таким: часом його вчинення слід вважати час, з якого є завершеним передбачене кримінальним законом діяння особи, яке в подальшому має привести до певних негативних змін в об’єктивному світі. При цьому під завершенням такого діяння слід розуміти такий етап його вчинення, з якого діяння повністю відповідає всім ознакам того діяння, яке описане в статті КК України. Якщо, наприклад, діяння описане законодавцем у такий спосіб, що на будь-якому етапі його вчинення воно є однаковим, то з самого початку його виконання воно вже повністю відповідає законодавчій конструкції, а тому самий початок вчинення такого діяння має вважатися часом вчинення злочину. Так, відповідно до частини 1 статті 152 КК України зґвалтуванням є статеві зносини із застосування фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої. Самий початок насильницького статевого акту є часом вчинення цього злочину. Якщо ж законодавець описує діяння так, що тільки на певному етапі його виконання воно стає злочинним, то часом вчинення злочину слід вважати той момент, в який конкретне діяння особи стало відповідати ознакам злочинного. Наприклад, відповідно до частини 1 статті 303 КК України злочинним є лише систематичне заняття проституцією. Систематичним вчиненням певного діяння в кримінальному праві, як правило, вважається вчинення його хоча б у третій раз. Тому часом вчинення даного злочину слід вважати час третього факту “надання сексуальних послуг з метою отримання доходу”.

У зв’язку з викладеним вище, має бути визнане обґрунтованим положення частини 3 статті 4 КК України про те, що “часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності”. Проте, таке положення потребує і певного редакційного уточнення. Відомо, що в кримінальному законодавстві, і в науці кримінального права термін “діяння”, як родовий до “дії” і “бездіяльності”, вживається у двоякому значенні[399]. В одних випадках (наприклад, у частині 1 статті 11 КК України) ним позначається весь злочин в цілому, в сукупності всіх свої об’єктивних і суб’єктивних ознак. В інших (наприклад, у частині 1 статті 15 КК України) “діянням” іменується лише одна з ознак об’єктивної сторони злочину. Відповідно в першому випадку говориться про “діяння в широкому сенсі”, в другому – про “діяння у вузькому сенсі”.

Цілком очевидно, що говорячи в частині 3 статті 4 КК України про “передбачену кримінальним законом дію або бездіяльність” законодавець мав на увазі “діяння у вузькому сенсі”. Разом з тим, такий висновок не є однозначним. Вище вже вказувалося, що деякі дослідники (наприклад, А.М. Ришелюк) тлумачать дане поняття в цій статті у широкому сенсі, як синонім всього злочину з усіма його ознаками, в тому числі (для злочинів з матеріальним складом) і з суспільно небезпечними наслідками. Для уникнення подібного тлумачення слід, на мій погляд, скористатися законодавчим досвідом окремих зарубіжних країн (наприклад, Російської Федерації) і доповнити частину 3 статті 4 КК України після слова “бездіяльності” словами “незалежно від часу настання їх наслідків”. В такій редакції, коли діянню будуть протиставлятися його наслідки, однозначним буде висновок про те, що діяння слід розуміти виключно у вузькому сенсі.

Отже, взявши в якості загального правила положення про те, що часом вчинення злочину є час вчинення суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), які є ознакою об’єктивної сторони складу цього злочину, можна зробити наступні висновки щодо часу вчинення окремих видів злочинів.

По-перше, часом вчинення злочинів з формальним (у тому числі – з “усіченим”) складом є час вчинення діяння, яке є ознакою його об’єктивної сторони. Наприклад, часом вчинення одержання хабара (стаття 368 КК України) є час прийняття службовою особою предмета цього злочину.

По-друге, часом вчинення злочинів з матеріальним складом є час вчинення діяння, яке входить до об’єктивної сторони їх складу, незалежно від часу настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння. Так, часом вчинення будь-якого виду вбивства (статті 115-119 КК України) є час вчинення діяння, спрямованого на заподіяння смерті іншій людині, незалежно від часу настання такої смерті.

По-третє, часом вчинення незакінченого злочину (готування до злочину або замаху на злочин) є, відповідно, час вчинення підготовчих дій або дій, в яких полягає замах[400]. Тобто, у першому випадку – час підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, змови на вчинення злочину, усунення перешкод або іншого умисного створення умов для вчинення злочину (частина 1 статті 14 КК України); у другому випадку – час вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину (частина 1 статті 15 КК України).

По-четверте, часом вчинення злочину співучасниками є час вчинення кожним з них своєї “передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності”. Для виконавця злочину це буде безпосередньо діяння, описане в статті Особливої частини КК України, для інших співучасників такі діяння називаються у відповідних частинах статті 27 КК України. Так, для організатора таким діянням є організація вчинення злочину, керівництво його підготовкою чи вчиненням, утворення організованої групи чи злочинної організації або керівництво нею, забезпечення фінансування чи організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Для підбурювача це схилення іншого співучасника до вчинення злочину. Нарешті, для пособника таке діяння полягає у давання порад, вказівок, надання засобів чи знарядь або усуненням перешкод, а також дане заздалегідь обіцяння переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Отже, діяння організатора, підбурювача та пособника є закінченими з моменту вчинення особою відповідно організаторських, підбурювацьких чи пособницьких дій, незалежно від того, коли вчинив злочин виконавець, і чи взагалі він його вчинив. На мій погляд, слід погодитися з Е.Т. Борисовим у тому, що діяння, вчинене виконавцем, має розглядатися як спеціального виду суспільно небезпечний наслідок діяння, вчиненого організатором, підбурювачем чи пособником[401]. І хоча чинний КК України визначає співучасть як умисну спільну участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (стаття 26 КК України), маючи, очевидно, на увазі участь декількох осіб у вчиненні одного злочину,