Аліна Миколаївна Болото - Вдова узурпатора

Чоловік у скафандрі ривком втягнув Олега в кабіну й закрив двері. Негайно ж флаєр здригнувся й задзвенів від удару здоровенної каменюки.

Доглядач витиснув зчеплення.

— Голови пригніть!

Бабця Марта силою стягла Ольгу під сидіння, бо на машину обрушився град каміння. Доглядач пригнувся до керма й дав повний газ.

Останнє, що Ольга встигла побачити, перш ніж дерева закрили небо, було днище флаєра, який злітав.

— Щоб відпочити від домашніх справ, дорогенька.

Доглядач включив фари. По обидва боки дороги стіною стояв чорний ліс. Клаптик освітленого асфальту перед колесами, вогники очей позаду — от і все, що виднілося в мороці. Зрідка промені фар вихоплювали яку-небудь ліану, що незрозуміло як опинилася в зимовому лісі й нависла над дорогою, або бік дивовижного звіра, який тікає.

У машині мовчали, тільки один раз Анатолій сказав, нахилившись до доглядача:

— Серж обіцяв засісти на горищі з кулеметом.

— Борода не полізе під постріли, — заперечив доглядач.

Ольга була в дивному заціпенінні, їй здавалося, що день ще не закінчився, вона все ще чогось чекала. Вогники, які миготіли позаду, мало цікавили її, щось важливіше вимагало осмислення, поверталося в свідомості, турбувало.

Ледве машина в’їхала на площадку перед Притулком, над його дахом піднявся місяць, затопивши округу мертвотно білим світлом.

— Серж включив прожектор! — зрадів Анатолій. — Тепер жоден чорт непоміченим не добереться!

Автомобіль, залишений біля ґанку, доглядач декількома рухами перетворив на крісло із крученими ніжками, звалив його на спину Анатолію й відправив у будинок, а сам затримався, щоб нагодувати собаку.

Першою в будинок увійшла Марта, за нею Ольга й останнім — Анатолій. Він поставив крісло біля каміна, сів і запитав у Михайла, який стояв з карабіном у руках:

— Серж нам поїсти залишив що-небудь чи все потяг на горище?

— Консерви, — лаконічно відповів Михайло, не зводячи очей з відкритих дверей.

Бабця Марта скептично подивилася на злощасну банку кільок у томаті, але промовчала.

З’явився доглядач, замкнув двері й пройшов, шаркаючи підошвами, до каміна.

Анатолій поступився йому місцем, а сам розташувався прямо на підлозі, на ведмежій шкурі, з насолодою витягнувши ноги:

— Славний був деньок, егеж?

Йому ніхто не відповів: бабця Марта різала хліб і мазала маслом, Михайло розкурював сигарету, старий розпалював вогонь у каміні, а Ольга все ще стояла посередині кімнати, бездумно дивлячись у вікно.

За вікном ішов сніг. Великі сніжинки повільно пливли в променях місячного світла і сідали на землю, щоб відразу стиснутися під вагою нових, а може, і не стиснутися, а просто влягтися: сніжинка до сніжинки, і лежати так довго, до самої весни.

— Огидний день! — раптом голосно сказала Ольга.

На секунду завмерли руки Марти, упустив поліно старий доглядач, обпалив пальці сірником Михайло, здивовано підняв брову Анатолій. Потім всі заворушилися, як нічого й не було. Доглядач підняв поліно, Марта закінчила бутерброд, Михайло погасив сірника, Анатолій опустив брову й почав насвистувати якийсь мотивчик.

— Огидний світ! — продовжувала Ольга. — Ненормальний світ, населений чудовиськами!

Вона різко повернулася й пішла наверх, чітко вкарбовуючи кожен крок в скрипливі дерев’яні сходи.

У кімнаті запало мовчання. Хліб кришився в руках у бабці Марти, а масло чомусь падало з ножа на стільницю.

— Першого разу мені теж так здалося! — з перебільшеною бадьорістю повідомив Анатолій.

Марта швидко втерла очі краєчком хустки й продовжувала різати хліб, Михайло хотів глибоко затягтися, але захекався й жбурнув сигарету у вогонь.

— Нічого дивного. Занадто багато вражень…

Марта кинула ніж на стіл і заплакала, уже не ховаючись. Михайло підійшов до неї й обняв за плечі:

— Ну чого ти? Адже все, як завжди, закінчилося благополучно?

— Благополучно? Але ж ти знаєш, що ми тут востаннє! Ніколи ще ми не приходили сюди в такій темряві! Хто зможе наступного разу перебороти дорогу? Ти, я або Сергій, якого ледь не вбили минулої ночі? Скільки нас було спочатку й скільки залишилося?!

— Справи, справи у всіх, — пробурчав Анатолій.

— Справи? У Дмитрика теж справи?

— У Дмитрика інфаркт, — хмуро визнав Анатолій.

— У Дмитрика інфаркт, Сашко спився, Надія заплуталася зі своїми чоловіками, Люда не відходить від онука, бо він