Ірина Тетера - Київ — New York

це Жозель, щойно почула її акцент. Чесно кажучи, моя уява малювала її більш привабливою. Вона захоплено розглядала картини на стінах, слухаючи Пола та зрідка киваючи у відповідь на його фрази.

Усміхнувшись, я зібралася пройти в зал, але Пол піймав мене за руку.

— Аліса! Це ж сама Аліса Островська! — Останньою фразою він звертався до француженки. — Ви знайомі?

Вона заперечно хитнула головою. Судячи зі здивованого виразу на її обличчі, мого імені вона взагалі ніколи не чула, але охоче простягнула мені руку. У неї були довгі тонкі пальці з нерівно обрізаними нігтями й потрісканою кутикулою. Ми обмінялися рукостисканням. І Пол, скориставшись нагодою, зачепився поглядом за мою обручку.

— Схоже, антикваріат. — Він усміхнувся. — Відколи ви з Джасті-ном носите однакові обручки? Чи я щось проґавив?

— Щедрий колекціонер подарував їх нам. — Я знала, що Пол не повірить мені, він занадто проникливий, і його неможливо задовольнити безглуздими відмовками. Але зараз мені було абсолютно байдуже, що він може подумати про все це.

— Отакої.

Він злегка стиснув мою кисть у своїй долоні, уважно розглядаючи прикрасу. Я хотіла належно відреагувати на його саркастичний тон, але помітила Кейт, і все інше чомусь стало неважливим.

На ній була бузкова сукня до колін. Тканина переливалася в яскравому світлі ламп. По-хазяйськи усміхаючись до гостей, вона стояла біля нового полотна. Але побачивши мене, кивнула й відразу відвела погляд. Я забрала у Пола руку й попрямувала до неї.

— Привіт. — Мій голос тремтів.

Вона простягла мені келих із шампанським.

— Ти любиш «Кристал»?

— Відверто кажучи, — я взяла келих за тонку кришталеву ніжку, — не дуже знаюся на ігристих винах.

— Вийдемо на балкон?

Я кивнула.

Шум залів зник, щойно зачинилися балконні двері. Тут не було чутно ані слова із заумних розмов фанатичних художників і скульпторів. Тут жили інші звуки: далеке виття сирен, гул моторів, приглушені голоси пішоходів, сигнали машин і ледь вловимий шелест листя. На вулиці споночіло, але хіба може місто, що світиться мільйонами ліхтарів, зануритися в темряву? Мені подобалися вечори в Нью-Йорку, до того ж вони ставали щодень теплішими.

Кейт уперлася в поручень і прикурила сигарету, простягнувши мені пачку.

На Андріївському узвозі мені доводилося покурювати з тамтешніми художниками. Радше за компанію або від нудьги, ніж від бажання.

Ось і цього разу, сама не розуміючи навіщо, я витягла сигарету з пачки Кейт. Мені хотілося мати з нею щось спільне. Наче недостатньо було мистецтва, школи та любові до Джастіна. Вона клацнула запальничкою, мало не обпаливши мої вії, і їдкий дим миттєво наповнив легені. Попри очікування, я не закашлялася, а навіть відчула щось подібне до задоволення. З кожним затягуванням білий папір і тютюн перетворювалися на нову порцію попелу. Так само, дихаючи Джастіном, я спопеляла його життя. Від цього порівняння я зніяковіла. А може, голова йшла обертом через тютюновий дим?

Ми мовчали. Я загасила тліючу сигарету й попросила в Кейт іще одну.

— Не знала, що ти куриш. — Вона всміхнулася.

— Я і сама не знала.

— Не найкраща звичка. — Вона покрутила в руках пачку сигарет. — Я закурила, коли мені було вісімнадцять. Моє перше кохання закінчилося. Він грав на бас-гітарі у шкільному рок-гурті. І носив рвані джинси в комплекті з картатими сорочками. — Вона всміхнулася. — А ще він мав чорне волосся до плечей. І по вихідних брав мене з собою в гараж його друга, де вони репетирували й покурювали марихуану. Але чомусь він запросив на випускний бал мою подругу. Я проплакала всю ніч, а вранці дорогою до школи купила на заправці свою першу пачку сигарет. Червоне «Мальборо». Тоді курити було модно. А тепер у Нью-Йорку практично не залишилося ресторанів, у яких дозволяють викурити сигарету під філіжаночку кави.

— У Києві все не так.

— Ти мені подобаєшся, Алісо! Мені навіть здається, що ми з тобою могли би бути подругами.

— Твоя симпатія взаємна. — Я говорила абсолютно щиро.

— От тільки є одне «але», — Кейт подивилася мені прямо в очі, — Джастін.

— Кейт, я...

— Стривай, прошу тебе, тільки не треба стверджувати, що нічого не відбувається. — Кейт узяла мене за руку. І я відчула тремтячу напругу її холодних пальців. Мабуть, не лише мені ця розмова давалася важко. — Я надто добре знаю свого брата. І не брехатиму, він уперше так закохався. Але саме це й турбує мене. Він окрилений стосунками з тобою, Алісо. — Вона відвернулася до дороги. — Ти не подумай, я зовсім не проти щастя. Але чим вище літаєш, тим болючіше падати.

— Він дорослий хлопчик. — Я не знала, що ще сказати.

— Справді дорослий. — Кейт опустила очі. — Ми без матері виросли, він розповідав про це?

Я похитала головою.

— Її не стало, щойно Джастін з’явився на світ. Важкі пологи, втратила багато крові. Батько досі не змирився з її відходом, а тоді просто впав у депресію. У нас із Джастіном різниця у вісім років, і я завжди дбала про нього. Можна подумати, що мені тоді було легко. Але, якщо чесно, коли Джастін був поруч,