Болеслав Прус - Фараон

— Так, повелителю, — підтвердив Отоес. — А тепер я відповім на твоє запитання… Ти питав, що я роблю в номі?.. Пильную маєток Осіріса-фараона та мою частку в ньому. Глянь на ці стада — там є різні тварини. Одні з них дають молоко, другі м’ясо, треті вовну й шкуру. Так і людність Єгипту — хто постачає збіжжя, хто вино, хто тканини, хто знаряддя, будівлі. Мій обов’язок узяти від кожного, що він повинен дати, і скласти до ніг фараона.

Сам я не зміг би допильнувати таких численних стад — отже, я беру собі на допомогу чуйних собак і мудрих пастухів. Одні доять худобу, стрижуть з неї вовну та знімають шкури, інші пильнують, щоб їх не вкрав злодій чи не роздер хижак. Так само і в номі. Я не міг би сам зібрати всі податки та вберегти людей своєї провінції від зла; тому я маю урядовців, з яких кожен робить, що йому належить, а потім складає мені про все звіт.

— Усе це правда, — мовив царевич. — Я це знаю і розумію. Одного я не збагну, чому прибутки його святості весь час зменшуються, хоч їх, здається, так добре пильнують?

— Зволь пригадати собі, царевичу, — відповів номарх, — що бог Сет, хоч і є рідним братом сонячного Осіріса, ненавидить його, воює з ним і нівечить його добрі творіння. Він посилає смертельні хвороби на людей і худобу, він заважає Нілу розливатись або розливає його надто бурхливо, він у гарячу пору року кидає на Єгипет хмари пісків.

Коли трапиться добрий рік, Ніл досягає пустелі, якщо поганий — пустеля підступає до Нілу, і тоді царські прибутки зменшуються…

Глянь, царевичу, які численні ці стада, але коли я був молодим, вони були ще більші. А хто ж у цьому винен? Ніхто інший, тільки Сет, з яким неспроможні боротись людські сили. Ота лука, нині величезна, була колись іще більша, і з цього місця не видно було пустелі, яка жахає тепер нас… Де боги борються, людина нічого не вдіє, де Сет перемагає Осіріса, хто йому може стати на дорозі?

Достойний Отоес скінчив. Царевич похилив голову. Немало наслухався він у школах про ласку Осіріса й лютість Сета і, ще бувши дитиною, обурювався, що із Сетом ніхто досі не звів рахунків.

«Коли я виросту, — думав він тоді, — я навчуся метати списа, знайду Сета… і поміряємося з ним!..»

А тепер він дивився на безкраю просторінь пісків, царство лютого бога, що пожирав прибутки Єгипту, та про боротьбу з ним не думав. Хіба можна боротися з пустелею? її можна лише обминути або загинути в ній.

Розділ двадцять другий

Пробування в номі Аа так стомило наступника трону, що він врешті, щоб відпочити і зібратися з думками, звелів заборонити всі урочистості на свою честь і попередив, щоб під час його подорожі народ ніде не виходив його вітати.

Почет царевича був дуже здивований і навіть трохи ображений цим наказом. Але наказ було виконано, і Рамзес знову знайшов утрачений спокій. Він мав тепер час, щоб муштрувати воїнів, що було його улюбленою розвагою, і міг трохи зосередити збурені думки.

Замкнувшись у найдальшому кутку палацу, царевич почав міркувати, як же виконав він наказ свого батька.

Він власними очима оглянув ном Аа — його поля, міста, людність та урядовців. Також переконався, що на східну частину провінції справді наступає пустеля. Помітив, що простий люд тупий і байдужий до всього, робить лише те, що йому наказують, та й то неохоче. Нарешті, пересвідчився, що справді вірних і відданих підданців можна знайти лише серед вельмож. Адже вони або споріднені з родом фараона, або належать до рицарського стану і є онуками тих воїнів, які воювали ще під рукою Рамзеса Великого.

В усякому разі, ці люди щиро горнулися до династії і готові були служити їй із справжньою самовідданістю. Не так, як селяни, що, відкричавши привітання, чимдуж бігли до своїх свиней і волів.

Але основна мета його посланництва лишилася недосягнута. Рамзес не тільки ясно не бачив причин зменшення царських прибутків, але навіть не міг точно сказати, в чому корінь зла та як виправити це зло. Відчував лише, що легенда про війну бога Сета з богом Осірісом нічого не пояснює і зовсім не підказує, як можна виправити становище.

Але ж царевич, майбутній фараон, хотів мати великі прибутки, такі ж, як і колишні володарі Єгипту. І він кипів гнівом від самої думки, що, вступивши на трон, може бути таким же бідним, як і його батько, якщо не біднішим.

— Ніколи! — вигукнув царевич, стискаючи кулаки.

Щоб збільшити багатство царства, він ладен був кинутися з мечем на самого бога Сета й порубати його на шматки, як той зробив із своїм братом Осірісом. Але, замість злого бога та його легіонів, бачив довкола себе пустку, тишу й невідомість.

Під впливом цієї боротьби з власними думками він звернувся до верховного жерця Мефреса:

— Святий отче, тобі доступні всі премудрості світу, скажи ж мені, чому зменшуються прибутки держави та як їх можна збільшити?

Верховний жрець підняв руки вгору.

— Хай буде благословен дух, — вигукнув він, — що навіяв тобі такі думки, достойний володарю!.. О, якби ти пішов слідом великих фараонів, які забудували Єгипет храмами і за допомогою гребель та каналів розширили площу родючих земель.

Старий так розчулився, що аж заплакав.

— Насамперед, — перебив його царевич, — дай мені відповідь на те, про що запитую. Бо чи ж можемо думати ми про спорудження каналів і храмів, коли наша скарбниця порожня? На Єгипет впало найбільше нещастя — його володарям загрожують злидні!.. Насамперед треба з’ясувати й виправити це, а все решта само прийде.

— Про це ти, царевичу, можеш довідатись тільки в храмах, перед вівтарями, — відповів верховний жрець. — Тільки там ти зможеш задовольнити свою благородну цікавість.

Рамзес роздратовано відмахнувся.

— В очах твоїх, святий отче, храми заступають усю країну, навіть скарбницю фараона!.. Адже я — учень жерців, я вихований у наших храмах і знаю таємничі видовища, на яких ви показуєте лютість Сета, смерть та воскресіння Осіріса; але що мені з того?.. Коли батько спитає мене, як наповнити державну скарбницю, я нічого йому не відповім. Хіба скажу, щоб він молився ще довше й частіше, ніж досі!

— Ти блюзниш, царевичу, бо не знаєш високих релігійних обрядів. Якби ти їх знав, ти б знайшов відповідь на багато питань, які тебе тривожать. А якби ти знав те, що я знаю!.. Ти переконався б, що для