Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Вона вам сниться?

– Іноді так.

– Ви б назвали сни з її участю кошмарами?

– Ні, – поспішно видихнув Тарас і озирнувся на Оксану. – А чому ви запитали про фільми жахів?

– Люди, що захоплюються фільмами жахів, часто бачать у снах продовження цих фільмів.

– А-а, – Тарас на мить замислився, – зрозуміло… Але я думаю… – він знову озирнувся на Оксану.

– Що ви думаєте?

– Мені здається, я починаю розуміти, звідки взялися чайки… Точніше… Оксано! Ти розповідала про своє вікно?

– Ні. – Оксана немов прокинулась, її голос прозвучав по-дитячому здивовано. – А що, потрібно?

– Вікно? – перепитала пані в чорному. – Розкажіть!

І Оксана повідала хазяйці столу історію про розбитий акваріум, розбите вікно і велику поранену чайку.

– І цей птах досі у вас?! – здивувалася пані в чорному. – Чому ви раніше до нас не прийшли?

– Я не думала…Тарас важко зітхнув.

– Знаєте, – заговорив він, – зі мною останнім часом більше кошмарів відбувалося наяву. І вони, здається, теж усі пов'язані з чайками. Тричі я не міг пройти вночі по вулиці до себе додому через крики чайок і раптове відчуття страху… А кілька днів тому вночі до нас у двір забігла скривавлена жінка, яка сказала, що на неї «напали згори, як птахи»…

– Угу, – процідила крізь зуби пані в чорному, і обличчя її раптом втратило суворість рис. – Я більше фахівець зі сновидінь… А те, що ви зараз розповідаєте… Це не до мене!

– Але ж кошмар про мене йому снився? – стрепенулась Оксана. – І минулого разу ви мені дуже допомогли, коли пояснили сон із підземним трамваєм і ратушею, що падала.

– То був чистий сон, – похитала головою пані в чорному. – А це… це явні вібрації… Вам треба до Симона Федоровича… Але він вас, Оксаночко, не прийме. Він тільки чоловіків приймає!

– Він що, голубий? – здивувалась Оксана.

– Ні, що ви! Просто сюжетно-смислове тлумачення снів – це справа, якою цікавляться переважно жінки. Переказати сновидіння, звичайно, можуть і жінки, і чоловіки… А пояснити і переказати вібрації можуть тільки чоловіки… Чоловіки і відчувають їх краще, ніж жінки… Бо чоловіки не такі емоційні. Я думаю, – пані перевела погляд на Тараса, – вам треба обов'язково записатися на прийом до Симона Федоровича. Він вам усе розтлумачить.

Кращого тлумача вібрацій ви в Україні не знайдете! Він, до речі, й доктор наук з фізики.

– Доктор наук? – здивовано повторив Тарас.

– А що тут такого?! – обурилася здивуванню Тараса пані в чорному. – Я теж людина освічена, до речі, кандидат наук з ботаніки. Ви ж прийшли до лабораторії, а не додому до якої-небудь віщунки Тамари!

– Так-так, – Тарас примирливо закивав головою. – А як записатися? По телефону?

– Та я вас зараз сама запишу! – заусміхалася несподівано пані, підвелася, відійшла у протилежний куток великої кімнати, до столу, який раніше викликав у Тараса довіру. Розкрила зошит, клацнула кульковою ручкою з висувним пишучим «жалом» і, нахилившись над столом, граціозно виконала, здавалося б, абсолютно нікчемну канцелярську дію – внесла на папір деякий запис.

– Післязавтра о першій ночі, – сказала вона, повернувшись на своє місце. – Будете першими! Це важливо! Зазвичай під кінець прийому в нього знижується увага, та і слух теж. А на самому початку він усе чує й дуже уважний. Тільки вам треба добре підготуватися. Краще письмово, щоб жодного зайвого слова. Це моя вам порада! Напишіть усе чітко, як у книзі, а потім йому повільно прочитаєте, а якщо він захоче, то віддасте йому аркуш і він сам іще раз прочитає!

– Так а мені що робити? – дещо збентежено запитала Оксана, яка виявилася раптом «за бортом» розмови.

– Голубонько, не переймайтеся! – Рука пані в чорному простяглася в бік відвідувачки, немов бажаючи погладити ту по плечу. – Потерпіть! Треба визначити природу сновидіння! Якщо це чисте сновидіння, то ми до нього ще повернемось, а якщо це якось пов'язано з вібраціями, то він, – пані кивнула на Тараса, – вам усе, що Симон Федорович скаже, передасть.

– Знаєш, мені щось коньяку захотілося, – сумно призналась Оксана Тарасові, коли вони вийшли з лабораторії.

– Ходімо! – з готовністю відповів її приятель. – У «Домінік» чи в «Чаршний ліхтар»?

– Ходімо в «Ліхтар», – сказала рипучіше Оксана і зітхнула.

Розділ 30

Опівнічний проспект Чорновола повільно вів Аліка у бік будинку, до якого було ще далеченько. Небо, що підганяло в спину важкими похмурими хмарами, застиглими над оперним театром і старим містом, раптом розслабилося, очистилось і навіть здивувало сущих під ним раптовою появою круглого жовтка місяця. Значить, дощ або скасовувався, або був зарезервований тільки для жителів центру.

Алік кілька разів на ходу задер голову і подивився вгору, перш ніж думками відвернувся від дороги, повністю довіривши її ногам.

Попереду зима, не попереду по дорозі, а попереду за часом. І настати вона може й за два тижні, й через місяць. Алік пригадував минулу зиму, дещо задовгу, але цілком приємну з однієї-єдиної причини: сніг кращий за дощ! І хоча жити під постійними дощами не так уже й страшно – живуть же люди в Лондоні й узагалі в Англії та в Ірландії, де дощить куди частіше, ніж у Львові! Але сніг – як чисте, свіже простирадло. Сніг оновлює відчуття життя. Омолоджує. За ним можна заново відфокусувати погляд. Добре, що зір не зношується через усе побачене в житті, добре, що Алік іще може дивитися на світ без окулярів. І навіть уночі йому завжди здається, що він бачить так само, як удень. А зимової ночі й поготів! Зимова ніч освітлена знизу, із землі, освітлена снігом, який дивиться вгору, відбиває небо. А коли ще місяць на небі, як тепер, то сніг тягнеться своїм світлом до нього, іскриться, й ці іскорки роблять ніч іще яскравішою та живішою.

Алік, дійшовши до парку 700-річчя Львова, знову кинув погляд на небо, на місяць. Здивувався, з якою легкістю йому сьогодні крокується. Подумав про те, що за роки свого життя пройшов цю дистанцію від театру до свого будинку на Замарстинівській сотні, ба ні – тисячі разів! На його очах тут зникали старі та з’являлися нові будівлі. Вибудовувався медичний центр Святої Параскеви, підіймалася щогла з великою жовтою літерою «М» – «Макдональдс», до якого він жодного разу не зайшов. Якби хоч приблизно можливо було підрахувати їх, усі ці пройдені кілометри, і потім, перетворивши їх на пряму лінію, накреслити її на мапі, відштовхнувшись од Львова! Дісталася б ця лінія на мапі до Берліна або Парижа? Напевно, так!

Алік усміхнувся, відчувши, яким близьким раптом виявився Париж.

А згори щось зашуміло. І Алік, задерши голову,