Роджер Желязни - Бог Світла

схоже, коли ти одержимий демоном? Як почуваєшся, коли тобою потурає чужа воля?

— І дивно, і страшно, і водночас повчально, — пояснив Сам. — Багато чого можна пізнати.

— Як так?

— Цей світ належав їм попервах, — сказав Сам. — Ми відняли його в них. Чому вони повинні відмовлятися від своєї природи — тільки тому, що ми ненавидимо їх такими, які вони є? Адже для них — це ми демони.

— Ну а як при цьому почуваєшся?

— Коли тобою потурає чужа воля? Ти й сам знаєш.

Посмішка щезла з обличчя Ями, проте одразу й вернулася.

— Ти хочеш, аби я дав тобі ляпаса, Буддо? Тоді ти зміг би відчути, що твоє зверху, чи не так? Але, на превеликий жаль, я садист і цього не зроблю.

Сам засміявся.

— Вельми зворушений, Смерте.

Деякий час вони сиділи мовчки.

— Може, пригостиш сигареткою?

Яма простяг йому сигарету і дав припалити.

— А який зараз на вигляд Перший Опорний Пункт?

— О, ти, мабуть, його не впізнав би, — промовив Яма. — Навіть якби цю мить усі там повмирали, то і тоді він бездоганно функціонував би найближчі десять тисяч років. Розквітали б квіти, бриніла музика, водограї мінилися б усіма кольорами веселки. Гарячі страви, як завше, з’являлися б на столах у садових павільйонах. Саме Небесне Місто нині безсмертне.

— Що й казати, підхожа оселя для тих, хто проголосив себе богами.

— Проголосив себе? — перепитав Яма. — Ти помиляєшся, Саме. Божественність — не просто назва. Це певний стан буття. Просто безсмертям його не досягнеш, адже останній батрак, що обробляє поле, і той може досягти безперервності свого існування. Може, тоді все залежить від плекання свого образу, подоби — Аспекта? Ні. Будь-який вправний гіпнотизер може виліпити з себе який завгодно образ для бодай-якої гри. Може, головне — володіти Атрибутом? Звісно, ні. Я можу сконструювати механізми, куди потужніші і точніші, ніж будь-яка здатність чи властивість, яку може розвинути в собі людина. Бути богом — це піднестися до вищої якості буття, здатності бути самим собою, і то до такої міри, що пристрасті твої співмірні з силами світобудови, і це розуміє кожен, не встигнувши навіть почути імені твого, а тільки на тебе глянувши. Один стародавній поет сказав, що весь світ повен відгомонів та відповідностей. Інший написав довгу поему про пекло, де кожна людина терпить муку, породжувану якраз тими силами, що правили її життям. Бути богом означає бути здатним розпізнати в самому собі все істинно важливе, а тоді взяти той єдино можливий тон, який забринить зграйно, співзвучно з усім сущим. Саме тоді ти станеш — поза мораллю, логікою чи естетикою — вітром чи вогнем, морем, гірським пасмом, дощем, сонцем або зірками, летом стріли, вечірніми сутінками, обіймами кохання. Богом робить те^е твоя найдужча пристрасть, і боги панують над світом, керуючись своїми панівними пристрастями. А ті, що споглядають богів, — навіть не знаючи їхніх імен, — кажуть: «Це — Вогонь. Це — Танок. Це — Руйнування. Це — Кохання». Отож у відповідь на твої слова скажу: вони не проголошували себе богами. Богами їх називають інші, усі, хто їх бачить.

— Ага, он вони що бренькають на своїх фашистських балалайках!

— Ти вибрав невдалий прикметник.

— Усі інші ти вже вичерпав.

— Схоже, що на це питання ми ніколи не знайдемо спільного погляду.

— Якщо я питаю, чого ви гнобите світ, а ти плетеш мені купу поетичних нісенітниць, то не знайдемо. Гадаю, на це просто не може в нас бути спільних поглядів.

— Тоді пошукаймо іншої теми для розмови.

— А таки справді, дивлячись на тебе, я кажу собі: «Це — Смерть».

Яма не відповів.

— Дивовижна в тебе, як ти сказав, панівна пристрасть. Я чув, шо ти був старий, перше ніж став молодий…

— Адже ти знаєш, що так воно й було.

— Ти був механіком-вундеркіндом і чудовим зброярем. У спалаху полум’я згоріла твоя юність, і того ж дня ти зробився старим. Чи не тоді ж смерть стала твоєю панівною пристрастю? А може, це сталося раніше? Чи пізніше?

— Не має значення, — відповів Яма.

— Ти слугуєш богам з віри у все те, про що казав мені, — чи з ненависті до більшої частини людства?

— Я перед тобою не лукавив.

— То виходить, що Смерть — ідеаліст? Потішно.

— Нічого потішного.

— А що як жоден з цих здогадів невірний, ясновельможний Ямо? Що як твоя панівна пристрасть —…

— Ти вже називав її ім’я, — перехопив його мову Яма, — у тій самій промові, де порівнював її з хворобою. Ти не мав слушності тоді, не маєш її і тепер. Я не збираюся слухати твою проповідь ще раз, крім того, тепер я не полонений, загрузлий у пливунах, то слухати тебе і не буду.

— Тоді давай миритися, — запропонував Сам. — А проте скажи мені, чи міняються коли-небудь панівні пристрасті у богів?

Яма всміхнувся.

— Богиня Танцю була колись Богом Війни. Отож схоже на те, що все може змінитися.

— Тільки навічна смерть може змінити мене, — проказав Сам. — Але поки це станеться, я до останнього подиху ненавидітиму Небеса. Якщо Брахма захоче спалити мене вогнем, я плюну в полум’я. Звелить задушити мене — я спробую вкусити ката за руку. Наміриться перерізати мені горлянку — хай кров моя ржею роз’їсть той клинок. Ну а це — теж панівна пристрасть?

— З тебе чудовий матеріал для ліплення бога, — зауважив Яма.

— Крий боже! — глумливо скрикнув Сам.

— А поки станеться те, що станеться, — сказав Яма, — тобі, як мені обіцяли, дозволять побувати на моєму весіллі.

— На весіллі? Твоєму з Калі? І скоро?

— Коли менший місяць буде уповні, — відповів Яма. — Отож, хай би що там надумав Брахма, доти я зможу пригостити тебе добрячою випивкою.

— Дякую тобі за це, Боже Смерті. Та мені завжди здавалося, що шлюби не вершаться на Небесах.

— Цю традицію ось-ось поламають. Не стало традицій священних.

— То хай щастить, — сказав Сам.

Яма кивнув, позіхнув, запалив чергову сигарету.

— Між іншим, яка там зараз на Небесах остання мода на страти? Я питаю про це чисто з цікавості.

— Страти не вершаться на Небесах, — сказав Яма, висунувши шухляду й виймаючи з неї шахову дошку.

V

З Пекельного Колодязя піднісся він на Небеса, аби поспілкуватися там з богами. Багато таємниць криє в собі Небесне Місто, серед них і деякі ключі до його власного минулого. Не все, що сталося, поки він був там, відомо. Відомо, проте, що клопотався він перед богами за долю світу і тим самим завоював симпатії одних і наразився на ворожість