Джонстон Мак-Келлей - Знак Зорро

— У будинку дона Жуана Естадос.

— Я знав це, але хотів випробувати, чи будете ви говорити правду сьогодні. Якщо так, то це добре. Ми підемо до губернатора.

— Підемо…

— До губернатора, кажу я. І не говоріть ані слова. Йдіть зі мною!

Зорро схопив капітана Рамона за плече і поспішно вийшов з

ним з контори. Він провів його навколо будинку туди, де очікував його кінь.

— Сідайте! — наказав він. — Я сяду за вами з дулом револьвера коло потилиці. Не припускайтеся помилки, коменданте, якщо тільки вам не набридло життя. Сьогодні я сповнений рішучості.

Капітан помітив це. Він скочив на коня, як йому наказали, а розбійник сів позаду, тримаючи поводи однією рукою, а пістолет другою. Капітан Рамон відчував дотик холодної сталі біля своєї голови.

Сеньйор Зорро правив конем за допомогою колін, а не поводів. Він направився вниз схилом і знову об’їхав селище, проїжджаючи осторонь людних вулиць, і так наблизився до задньої стіни того будинку, де його превосходительство був гостем.

Тут на нього чекала найважча частина пригоди. Хотілося привести капітана Рамона до губернатора, поговорити з ними обома так, щоб ніхто більше не втрутився. Він змусив капітана скочити з коня і повів його до будинку.

Очевидно, сеньйор Зорро добре знав внутрішнє розташування будинку. Вони пройшли кімнатою слуги до передпокою, не розбудивши тубільця, що там спав. Повільно йшли вони передпокоєм. З однієї з кімнат доносилося хропіння. З-під дверей іншої було видно світло.

Сеньйор Зорро зупинився перед цими дверима і заглянув у бічну щілину. Якщо капітан Рамон плекав думку бити на сполох або розпочати сутичку, то дотик пістолета до потилиці змушував його забути про це.

І в нього було замало часу, щоб обміркувати, як вийти зі скрутного становища, тому що сеньйор Зорро розчинив двері, вштовхнув капітана Рамона і сам пішов за ним. У кімнаті знаходилися його превосходительство і хазяїн будинку.

— Мовчати і не рухатися! — сказав сеньйор Зорро. — Найменша тривога, і я пускаю кулю в голову губернатора! Зрозуміло? Дуже добре, сеньйори!

— Сеньйор Зорро! — прохрипів губернатор.

— Саме він, ваше превосходительство. Прошу хазяїна не лякатися, тому що не має наміру шкодити йому, якщо він сидітиме спокійно, доки я не скінчу. Капітане Рамоне, будьте люб’язні сісти за стіл напроти губернатора. Я в захваті, що його превосходительство не спить у чеканні на звістки від тих, хто зараз переслідує мене. Його мозок буде свіжий, і він зможе краще зрозуміти те, про що йтиметься.

— Що означає ця зухвалість? — вигукнув губернатор. — Капітане Районе, як це сталося? Схопіть цю людину! Ви — офіцер…

— Не сваріть коменданта, — сказав сеньйор Зорро. — Він знає, що всякий рух означає для нього смерть. Тут є маленька справа, що вимагає пояснення, і оскільки я не можу прийти до вас серед білого дня, як належить, то я змушений удатися до цього способу. Влаштовуйтеся зручніше, сеньйори. Це може зайняти якийсь час.

Його превосходительство совався на стільці.

— Сьогодні ви образили знатне сімейство, ваше превосходительство, — продовжував сеньйор Зорро. — Ви до того знехтували пристойностями, що наказали кинути до вашої ганебної в’язниці кабальєро, його шляхетну дружину і безневинну дочку. Ви вдалися до такого способу, щоб вгамувати свою злість.

— Вони зрадники! — обурився його превосходительство.

— Який же зрадницький вчинок зробили вони?

— Ви знаходитеся поза законом, за вашу голову призначена винагорода. Вони винні у вашому переховуванні, у наданні вам допомоги.

— Звідки одержали ви ці відомості?

— Капітан Рамон має численні докази.

— Ха! Комендант, є? Ми побачимо це! Капітан Рамон присутній, і ми можемо домогтися правди. Можу я довідатися, які це докази?

— Ви були в гасієнді Пулідо, — сказав губернатор.

— Це я підтверджую.

— Тубілець бачив вас і сповістив про це до гарнізону. Солдати поспішили, щоб схопити вас.

— Зачекайте. Хто сказав, що тубілець збив на сполох?

— Капітан Рамон запевнив мене в цьому.

— Ось перша можливість для капітана Рамона сказати правду.

Коменданте, хіба це не сам дон Карлос Пулідо послав тубільця? Говоріть правду!

— Тубілець приніс звістку…

— І він не сказав вашому сержантові, що це дон Карлос послав його? Хіба він не сказав, що дон Карлос пошепки передав йому звістку, доки переносив до кімнати свою дружину, що знепритомніла? Хіба це неправда, що дон Карлос робив усе можливе, щоб утримати мене у своїй гасієнді до прибуття солдатів, щоб таким чином мене могли схопити? Чи не хотів дон Карлос цим довести губернаторові свою лояльність?

— Клянуся святими, капітане Рамоне! Ви ніколи не говорили мені про це! — вигукнув його превосходительство.

— Він зрадник! — заявив капітан уперто.

— Ще які докази? — запитав сеньйор Зорро.

— Коли солдати прибули, ви якимось чином сховалися, — продовжував губернатор. — А коли капітан Рамон з’явився там сам, то ви вийшли з шафи, зрадницьки напали на нього ззаду і вразили шпагою. Адже це очевидний факт, що дон Карлос сховав вас у шафі.

— Клянуся святими! — скрикнув сеньйор Зорро. — Я думав, капітане Рамоне, що у вас досить мужності, щоб зізнатися у своїй поразці, хоч я знав з багатьох випадків, що ви негідник. Кажіть правду!

— Це і є правда!

— Говоріть правду! — наказав сеньйор Зорро, підходячи ближче і піднімаючи пістолет. — Я вийшов із шафи і заговорив з вами. Я дав вам час вийняти шпагу і встати в позицію. Ми билися цілих десять хвилин, чи не правда? Я зізнаюся, що спочатку я не розумів ваших прийомів, але потім розгадав ваш метод боротьби і зрозумів, що ви в моїй владі. І хоч я легко міг укласти вас на місці, я тільки подряпав ваше плече. Чи правда це? Відповідайте, якщо хочете жити!

Капітан Рамон облизував свої сухі губи і намагався не зустрічатися поглядом з губернатором.

— Відповідайте! — гримів сеньйор Зорро.

— Це… правда! — зізнався капітан.

— Ха! Виходить, я напав на вас ззаду, є? Було б образою моєї шпаги простромити вас. Бачите, ваше превосходительство, якого ґатунку коменданта маєте ви тут! Є ще які-небудь докази?

— Є! — сказав губернатор. — Коли Пулідо гостювали в будинку дона Дієго Вега, а дон Дієго був відсутній, капітан Рамон прийшов висловити їм свою повагу і знайшов вас там наодинці із сеньйоритою.

— І що ж це доводить?

— Що ви в зв’язку з Пулідо. Що вони ховали вас навіть у будинку дона Дієго, людини лояльної. А коли капітан викрив, що ви там, то сеньйорита кинулася до нього і тримала його, або краще сказати, утримувала його, доки ви не втекли через вікно. Хіба цього недостатньо?

Сеньйор Зорро нахилився вперед, і його палаючі з-під маски очі глянули просто в очі капітану Рамону.