Світлана Талан - Купеля

покидали сили. Вона почувалася до нестями стомленою та вкрай виснаженою, так, ніби хтось невидимий виссав із неї всі життєві сили.

У дівчини ледь вистачило сил, щоб здоїти корову. Вона занесла відро з парним молоком до хати, але процідити його вже не змогла, тож вирішила спочатку трохи відпочити, а потім закінчити справи по господарству. Софійка погодувала Сашка з ложки борщем. При цьому дівчина намагалася вже не дивитися йому у вічі. Сьогодні вранці, коли вона нарешті спіймала погляд Сашка, він на якусь мить подивився їй прямо в очі. Соня зраділа, бо їй здалося, що цей погляд був усвідомлений, але в хлопця одразу ж почався напад. Зробивши заспокійливий укол, Софійка одразу ж зателефонувала лікареві та все розповіла. Лікар не міг упевнено сказати, добре це чи ні, але запевнив, що хоча б якісь зміни в поведінці Сашка вже є добрим знаком. Це дало їй надію, але дівчина тепер боялася піймати його погляд. Вона дуже-дуже стомилася й знемагала від перевтоми та недуги.

Софійка підкотила візок із завмерлим в одній позі хлопцем до вікна, розсунула фіранки в різні боки. Іноді їй здавалося, що Сашко розглядає щось на вулиці, усе бачить, розуміє й усвідомлює, лише зараз сидить, глибоко поринувши у свої думки.

— Ось так, — мовила вона тихо. — Так буде краще, коханий.

Упевнившись, що хлопцеві зручно, Софійка сіла навпроти нього в крісло під стіною. Закуталася в ковдру, бо ніяк не могла зігрітися. Її лихоманило так, що дрижала, як восени листочок на осині. На лихо, ще й баба Параска кілька днів не навідувалася. Чи то прихворіла, чи підтримує людей, які її осуджують? Але все одно Софійка не буде дивитися на білий світ зацькованим поглядом, а залишиться гордою. Не відчувала ні перед ким провини, лише перед дідусем, з яким не була поруч в останні миті його життя.

Дівчина підтягла під себе ноги, скрутилася калачиком. Як же холодно! Їй важко, дуже важко, але ніколи не опустить руки. Нізащо! Крок за кроком буде йти із Сашком поруч по життю до повного його одужання, і ніхто не змусить її з ним розлучитися. А зараз стомилася. Дуже стомилася. Софійка відчула, що вже перестала тремтіти і все тіло запашіло жаром. Захотілося спати так, ніби не знала сну цілу вічність. Пусте, це лише втома та нервове напруження. Треба лише прикрити важкі повіки та трішечки подрімати. Ні, спати не можна, бо вже надворі сідають сутінки і їй незабаром укладати Сашка спати. Можливо, не треба засинати, бо все одно незабаром прийде ніч?

Дівчина з великим зусиллям підняла важкі повіки. Сашко дивиться у вікно, тож усе добре. Повіки самі по собі злипаються, і Соня знову прикриває очі. «Не спи, — каже вона собі. — Ти ж сильна, можеш витримати все». Але за хвилину дівчина вже не здатна опиратися втомі та потрапляє в міцні обійми сну…

Стась, не криючись, залишив автівку посеред дороги навпроти будинку, де жила Соня.

— І що ми будемо робити? — запитав Льошка з острахом.

— Будемо діяти за обставинами, — відповів Стась, упевнено заходячи до двору. — Спочатку спробуємо засвататися.

— Жартуєш?

— Зовсім ні, — відповів Стась і почав грюкати у двері: — Соню! Соню, відчини! Треба побалакати. Ти мене чуєш?! Є розмова!

Ніхто не відповів. Стась спробував відчинити двері, але вони були зачинені зсередини. Тоді він почав із силою тарабанити в них кулаками, бити ногами.

— Відчини, сучко! — за мить кричав оскаженіло Стась. — Бо я виб’ю ці кляті двері!

— Зараз прибіжать сусіди. — Льошка потягнув Стася за рукав, але той нервово відкинув його рукою.

— Відчепися від мене! — закричав він, визвірившись на друга. — Мені начхати на сусідів і всіх цих дурних селюків! Соню, відчини, кажу тобі!

За дверима було тихо. Стась помітив, що в одному з вікон горить світло, і кинувся до нього. Коли він туди заглянув, то перед собою побачив юнака в інвалідному візку.

— Льошко, поглянь-но сюди, — Стась потяг друга до незавішеного вікна. — Здається, тут мій конкурент.

Льошка з острахом заглянув у вікно.

— Ти бачиш, що він інвалід?

— Бачу. — Стась примружив очі. — Мене, виходить, відшила заради каліки?

Льошка промовчав. Він дивився на хлопця, якого бачив прямо перед собою, і той, здавалося, дивиться на нього. Але дивним було те, що хлопець ніяк не реагував на появу сторонніх під вікном.

— Чого витріщився?! — заричав Стась так голосно, що, звичайно ж, було чути в хаті, але хлопець не поворухнувся, навіть, не кліпнув очима. — Та він дебіл! Повний дебіл! Агов, ти, дауне! — Стась почав вимахувати руками, кривитися, але хлопець у візку ніби його не помічав.

— Ходімо звідси, — попрохав Льошка, відчуваючи недобре. — Порозважалися, та й годі. Мені сподобалася розвага, але більше нам нема чого тут робити.

— Як це?! Я ще не поговорив із Сонею, а я не звик так просто відступати, — промовив Стась й із силою затарабанив у шибку. — Соню! Соню!

Стась став навшпиньки й ще раз зазирнув у вікно, але, окрім хлопця, нікого не побачив.

— Сучко! Або виходь сюди, або пошкодуєш! — прокричав Стась біля шибки.

Він прислухався, але в хаті було тихо.

— Ну, все! — крикнув Стась. — У мене терпець увірвався!

Він побіг до машини, швидко повернувся. У руках Стася Льошка помітив пакет зі скляними пляшками, які йому всю дорогу не давали спокою. Стась швидко витяг звідти дві пляшки, крикнув другові: «Відійди!» — та несамовито закричав у бік будинку:

— Гори ж, клята відьмо! Я ненавиджу тебе! Ненавиджу!!! Ти спаскудила все моє життя!

Льошка не встиг нічого зрозуміти, як дві пляшки з пальним одна за одною полетіли в бік вікна, де горіло світло…

Сашко побачив прямісінько перед собою спалах світла та майже одночасно відчув вибух. Від несподіванки він здригнувся, ніби по тілу пробіг потік струму. В одну мить він зрозумів, що це вибух касетної бомби, а перед ним хлопчик Каха, який танцює. Сашко набрав повітря в груди, щоб закричати, знову побачивши в руках дитяче серце, але… серця не було! Він обдивився свої руки з усіх боків. Вони були чисті. Жодної плями крові. Хлопець нічого не зрозумів. Він чітко чув вибух, бачив прямо перед собою спалах, але де ж подівся Каха? Сашко знову й знову переводив погляд із яскравого світла на свої руки. Не було ані Кахи, ані крові на руках. Натомість десь у підсвідомості сплив інший, ще нечіткий, але такий знайомий образ. Це була дівчина. У неї хвилясте довге золотаве волосся та гарні темні очі з довгими пухнастими